Вийшла в світ ця повість на самому почату 1927 року, на десятому році революції. Усе в нас тоді було нове й молоде. Молода Радянська республіка, молода її школа, література. Молоді й автори книги.
В цей час уперше заговорило про себе і про свою добу покоління, яке виросло в революційні роки.
Щойно виступив у пресі з дзвінкою і яскравою романтичною повістю, озаглавленою трьома загадковими літерами «Р. В. С», Аркадій Голиков, що обрав згодом псевдонім Аркадій Гайдар. Це була людина, яка пройшла сувору фронтову школу в тоді ще молодій Червоній Армії, де шістнадцятирічним юнаком він уже командував полком.
Автори «Республіки Шкід» увійшли в життя не таким прямим і відкритим шляхом, яким у нього ввійшов Гайдар. Тому й повість їхня сповнена складних життєвих і психологічних зламів та поворотів.
Цю повість написали колишні безпритульні, одні з тих, кого доля готувала стати бродягами, злодіями, грабіжниками. Осколки зруйнованих сімей, вони легко могли б докотитися до самого дна життя, стати «людським пилом», якби молода Радянська республіки з перших років свого існування не почала дбайливо збирати цих, здавалося б, назавжди втрачених для суспільства майбутніх громадян, що з дитинства стали «колишніми людьми».
Їх брали з «нормальних» дитбудинків, з тюрем, з розподільчих пунктів, від змучених батьків і з відділень міліції, куди приводили розмаїту безпритульщину просто з облави по всяких кишлах… Строката публіка розподілялася по нових будинках. Так виникла особлива мережа дитячих будинків-шкіл, в шеренгу яких стала й новоспечена «Школа соціально-індивідуального виховання імені Достоєвського», пізніше скорочена її дефективними мешканцями у звучне «Шкід».
Мабуть, ця скорочена назва, яка замінила собою більш довгу й урочисту, прищепилась і вкоренилася так швидко тому, що в новоутвореному слові «Шкід» (або «Шкіда») колишні безпритульники відчувала щось знайоме, своє, співзвучне слівцям з вуличного жаргону «шкет» і «шкода».
І ось в облупленому триповерховому будинку на Петергофському проспекті приступила до роботи нова школа-інтернат.
Нелегко було приборкати буйну ораву підлітків, що змалку звикла до вільного, кочового, відчайдушного життя. У кожного з них була своя, багата на пригоди біографія, свій, особливий, вироблений у запеклій боротьбі за життя характер.
Багато вихователів виявлялися, незважаючи на свій зрілий вік, наївними дітьми, опинившися віч-на-віч з цими бувалими хлопцями. Гострим, звиклим оком шкідці відразу ж знаходили у педагога слабкі сторони і зрештою виживали його або підкоряли своїй волі. На дітей не впливали ні грізні окрики, ні покарання. Ще ризикованішими були спроби загравати з ними. Сам того не помічаючи, педагог, який підстроювався до вихованців, ставав у них посміховиськом або мимовільним спільником і мав терпіти не тільки знущання, але часом і побої.
Лише кільком вихователям пощастило — та й то не відразу — знайти правильний тон у стосунках з вихованцями Шкіди.
Але, по суті, вперта боротьба двох таборів триває мало не до самого кінця повісті. Один табір — це «халдеї», досить строкатий колектив педагогів на чолі з невтомним винахідником нових тактичних прийомів і маневрів, завідуючим школою Вікмиксором. Другий табір — орда лукавих і непокірних, аж ніяк не менш винахідливих шкідців.
То одна, то друга сторона бере гору в цій боротьбі. Іноді здається, що вирішальну перемогу здобув Вікмиксор, який нарешті знайшов шлях до сердець дітей або приборкав їх новопридуманими суворими заходами. І раптом шкідці підносять вихователям новий сюрприз — таку нечувану «бузу», якої не бувало ще з перших днів школи. У класах і залах зводять барикади й учиняють дику розправу над «халдеями».
Шкіда бушує, мов розгнівана стихія, а потім так само несподівано затихає і знову входить у свої межі.
На перший погляд, герої Шкіди — бувалі хлопці, що пройшли огонь, поду й мідні труби, відчайдушні підлітки:іі злодійськими звичками та блатними прізвиськами — Гужбан, Кібчик, Турка, Голий пан (шкідці перейменували не тільки свою школу, а й один одного і всіх вихователів).
Але варто трохи пильніше придивитися до юних жителів Шкіди, як під лихими бандитськими прізвиськами ви побачите скалічених життям, зморених довгим недоїданням істеричних підлітків, по нервах яких усією своєю вагою прокотилися роки війни, блокади, розрухи.
Ось чому вони так легко збуджуються, так швидко переходять від гнітючого суму до нестямних веселощів, від мирних і навіть задушевних бесід з Вікмиксором — до нового, ще відчайдушнішого повстання.