Для вас — тому, що тільки недавно закінчилася світова війна і ваша країна з апетитом поїдала і перетравлювала воєнні прибутки…
Для нас цей час був гарним тому, що вже закінчувалася громадянська війна і наша Червона Армія поверталася додому з переможними піснями, хоча й у рваних опорках. І ми теж бігали без чобіт, ми ледве прикривали свою наготу ганчірками і писали диктанти й задачі олівцями, які рвали напір і ламалися на кожній комі. Ми голодували так, як нс голодують, мабуть, ваші вуличні собаки. І все-таки ми завжди всміхалися. Бо цілюще повітря революції замінювало нам і кисень, і калорії, і вітаміни…»
Далі, в «Листі до президента» розповідається, як у благодійній їдальні АРА хтось перекреслив хімічним олівцем навхрест обличчя Гувера, що самовдоволено дивився з портрета, і під портретом написав: «Old devil» («Старий диявол»).
Сталося це незабаром після того, як на американському пароплаві «Old devil», що стояв у петроградському порту, офіцер у кашкеті з золотими зірками жорстоко побив кухаря-негра, котрий кинув шкідцям з борту якийсь пакетик.
Хто саме перекреслив портрет Гувера чорнильним олівцем, ні автор «Листа до президента», ні його тодішні товариші не знали, але на грізне запитання: «Хто це зробив?» усі вони, не змовляючися, встали з-за стола і хором відповіли: «Я!»
За цю історію їх вигнали з їдальні АРА, позбавили американської шоколадної каші, маїсового супу, какао й білих булок, а заодно й відпустки на цілих два місяці.
«Знову ми сьорбали несмачний ріденький суп з мороженою картоплею. Знову жували ми хліб з кофейної гущі. І знову й знову ми набивали свої шлунки кашею, в якій було більше каміння, аніж цукру чи масла…»
Вихованці школи для дефективних, які так довго не визнавали ніяких законів і не були в злагоді з міліцією та карним розшуком, відчували себе, однак, радянськими громадянами, дітьми революції.
Часто вони запитували Вікмиксора:
«— Вікторе Миколайовичу, чому у нас у школі не можна організувати комсомол?
Вікмиксор хмурив брови й відповідав, розтягуючи слова:
— Дуже просто… Наша школа дефективна, майже з тюремним режимом, а в тюрмах і дефективних дитбудинках осередки комсомолу організовувати не дозволяється… Вийдете з школи, рівноправними громадянами станете — можете і в комсомол, і в партію записатися».
Хлопці довго й настійливо просять Вікмиксора дати їм учителя політграмоти, але після кількох невдалих гастролей дуже сумнівних викладачів самі вирішують організувати гурток, щоб вивчати політграмоту й марксизм. Збираються по ночах у дров'яному сараї або в коридорі вогкого напівзруйнованого будинку. В жовтому світлі недогарка Єонін, на прізвисько Японець, трохи більш обізнаний у галузі політики, ніж інші шкідці, читає їм доповіді про з'їзд комсомолу, про конгрес Комінтерну.
Збори ці оточені романтичною таємницею, і паролем для учасників стають приказки з жаргону картярів і кримінальників:
«— Чотири збоку! Вашим край».
Або:
«— Гроші ваші! Будуть наші!»
Про нічні зборища стало нарешті відомо всюдисущому Вікмиксорові. Як і в багатьох інших випадках, він зумів вчасно підхопити й спрямувати в нове русло витівку шкідців. За його порадою, замість «підпільного комсомолу» було організовано в школі відкритий гурток, якому дали назву «Юний комунар», скорочено — Юнком.
На перших порах юнкомцям довелося витримати шалений опір шкідської орди, та й самі вони неодноразово зривались. І все-таки юнком зрештою став силою, на яку вже не могли не зважати найзакореніліші призвідці бешкетів та крадіжок.
В задушливу й затхлу атмосферу школи для неповнолітніх злочинців проникло те «цілюще повітря революції», про яке так гарно говорить у своєму оповіданні Л. Пантелєєв.
Закінчивши повість, юні автори «Республіки Шкід» віднесли свій рукопис, на якому ще не висохло чорнило, у Відділ народної освіти, а звідти його було переслано в редакцію дитячої та юнацької літератури Держвидаву.
Це був час, коли наша нова книга для дітей тільки створювалася. Від старої, дореволюційної літератури в дитячій бібліотеці збереглося небагато книжок, які створили свого часу класики. Потрібні були нові теми й нові люди.
І ці люди прийшли. Один за одним з'явилися в ті роки письменники, інші відомі в нашій країні: Борис Житков, М. Ільїн, Аркадій Гайдар, В. Біанкі та інші. Майже всі вони були хрещениками ленінградської редакції і брали дуже активну участь у її роботі — обговорювали разом з редакторами рукописи та плани майбутніх видань. На шостому поверсі ленінградського Будинку книги завжди було людно. Сиділи на підвіконнях і на столах, до хрипоти сперечалися, весело жартували.