Артемій Филипович (розставивши руки). І як це сталося, хоч убий, не можу збагнути. Наче туман якийсь приголомшив, чорт попутав.
Амос Федорович. Та хто пустив, — ось хто пустив: оці молодці! (Показує на Добчинського і Бобчинського).
Бобчинський. Їй-богу, не я! і не думав…
Добчинський. Я нічого, зовсім нічого…
Артемій Филипович. Звісно, ви…
Лука Лукич. Звичайно. Прибігли, як божевільні, з трактиру: «Приїхав, приїхав і грошей не платить…» Знайшли велику птицю!
Городничий. Натурально, ви! плетуни міські, брехуни прокляті!
Артемій Филипович. Щоб вас чорт забрав з вашим ревізором та оповіданнями.
Городничий. Тільки нишпорите по місту та бентежите всіх, торохтії прокляті! Плітки сієте, сороки короткохвості!
Амос Федорович. Паскудники прокляті!
Лука Лукич. Ковпаки!
Артемій Филипович. Сморжі короткопузі! (Всі обступають їх).
Бобчинський. Їй-богу, це не я, це Петро Іванович.
Добчинський. Е, ні, Петре Івановичу, ви ж бо перші теє…
Бобчинський. А от і ні; перші ото були ви.
Ява остання
Ті самі і жандарм.
Жандарм. Чиновник, що приїхав за іменним наказом з Петербурга, викликає вас цю ж мить до себе. Він зупинився в гостиниці.
(Сказані слова вражають, як громом, усіх. Звук подиву однодушно вилітає з дамських уст; вся група, враз перемінивши пози, залишається скам’янілою).
НІМА СЦЕНА
Городничий посередині у вигляді стовпа з розставленими руками та закинутою назад головою. Праворуч його дружина й дочка, із спрямованим до нього рухом усього тіла; за ними поштмейстер, що перетворився на знак запитання, звернений до глядачів; за ним Лука Лукич, що розгубився найбезневиннішим способом; за ним, коло самого краю сцени, три дами, гості, що притулились одна до одної з найсатиричнішим виразом облич, який стосується безпосередньо родини городничого. Ліворуч від городничого: Земляника, що нахилив голову трохи набік, наче до чогось прислухаючись; за ним суддя з розчепіреними руками, що присів майже до землі й зробив рух губами, немовби хотів посвистати або вимовити: «Ось тобі, бабуню, і Юрія!» За ним Коробкін, який обернувся до глядачів з примруженим оком і ущипливим натяком на городничого; за ним, коло самого краю, Добчинський і Бобчинський із спрямованим один до одного рухом рук, роззявленими ротами і виряченими один на одного очима. Інші гості залишаються просто стовпами. Майже півтори хвилини скам’яніла група зберігає таке становище. Завіса спускається.