Артемій Филипович. Що ж, Антоне Антоновичу? — їхати парадом до гостиниці.
Амос Федорович. Ні, ні! Попереду пустити голову, духовенство, купецтво; ось і в книзі: «Діяння Іоанна Масона»[12]…
Городничий. Ні, ні; дозвольте вже мені самому. Бували важкі випадки в житті, миналися, ще навіть і спасибі діставав. А може, бог пронесе й тепер. (Звертаючись до Бобчинського). Ви кажете, він молодий?
Бобчинський. Молодий, років двадцяти трьох або чотирьох з чимсь.
Городничий. Тим краще — молодого скоріше пронюхаєш. Біда, якщо старий чорт; а молодий увесь зверху. Ви, панове, готуйтеся кожний у себе, а я вирушу сам, або ось хоч з Петром Івановичем, приватно, для прогулянки, навідатися, чи не зазнають проїжджі неприємностей. Гей, Свистунов!
Свистунов. Що скажете?
Городничий. Біжи зараз до дільничного пристава; або ні, ти мені потрібен. Скажи там кому-небудь, щоб якнайшвидше до мене дільничного пристава, і приходь сюди. (Квартальний біжить, хапаючись).
Артемій Филипович. Ходім, ходім, Амосе Федоровичу. Справді, може трапитись біда.
Амос Федорович. Та вам чого боятись? Ковпаки чисті надів на хворих, та й кінці у воду.
Артемій Филипович. Де там ковпаки? Хворим велено габер-суп[13] давати, а в мене по всіх коридорах тхне такою капустою, що бережи тільки носа.
Амос Федорович. А я щодо цього спокійний. Справді, хто зайде до повітового суду? А якщо хто й загляне в який-небудь папір, то він життю не буде радий. Я ось уже п’ятнадцять років сиджу на суддівському стільці, а як заглиблюсь іншого разу в записку — а! тільки рукою махну. Сам Соломон[14] не розбере, що в ній правда і що неправда. (Суддя, попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл і поштмейстер ідуть і на дверях стикаються з квартальним, що повертається).
Ява IV
Городничий, Бобчинський, Добчинський і квартальний.
Городничий. Що, дрожки там стоять?
Квартальний. Стоять.
Городничий. Біжи на вулицю… або, ні, зажди! Біжи принеси… Та інші ж де? невже ти тільки сам? Адже я наказував, щоб і Прохоров був тут. Де Прохоров?
Квартальний. Прохоров у приміщенні дільниці, та тільки до діла не може бути взятий.
Городничий. Як це?
Квартальний. Та так: привезли його вранці як мерця. От уже два цебри води вилили, досі не протверезився.
Городничий (хапаючись за голову). Ох, боже мій, боже мій! Біжи швидше на вулицю, або ні — біжи перше до кімнати, чуєш! і принеси звідти шпагу та новий капелюх. Ну, Петре Івановичу, їдьмо!
Бобчинський. І я, і я… дозвольте й мені, Антоне Антоновичу!
Городничий. Ні, ні, Петре Івановичу, не можна, не можна! Ніяково, та й на дрожках не вмістимося.
Бобчинський. Нічого, нічого, я так: півником, півником побіжу за дрожками. Мені б тільки трошки в щілинку б, в двері отак подивитись, як у нього ці вчинки…
Городничий (беручи шпагу, до квартального). Біжи зараз, візьми десяцьких, та хай кожен з них візьме… Ото шпага як подряпалась! Проклятий купчина Абдулін — бачить, що в городничого стара шпага, не прислав нової. О, лукавий народ! А так, шахраї, я думаю, там уже просьби з-під поли й готують. Хай кожен візьме в руки по вулиці… чорт забери, по вулиці — по мітлі! і вимели б усю вулицю, що йде до трактира, та вимели б чисто… Чуєш! Та гляди: ти! ти! я знаю тебе: ти там кумаєшся, та крадеш у ботфорти срібні ложечки, — гляди, в мене пильнуй!.. Що ти зробив з купцем Черняєвим — га? Він тобі на мундир дав два аршини сукна, а ти потягнув усю штуку. Гляди! не за чином береш. Іди!
Ява V
Ті самі й дільничний пристав.
Городничий. А, Степане Іллічу! Скажіть, бога ради, куди ви пропали? На що це схоже?
Дільничний пристав. Я був тут зараз за ворітьми.
Городничий. Ну, слухайте ж, Степане Іллічу. Чиновник ось з Петербурга приїхав. Як ви там розпорядились?
Дільничний пристав. Та так, як ви наказували. Квартального Пуговіцина я послав із десяцькими підчищати тротуар.
Городничий. А Держиморда де?
Дільничний пристав. Держиморда поїхав на пожарній трубі.
Городничий. А Прохоров п’яний?
12
Джон Масон (1705–1763) — англійський духовний письменник. Книги його були широко розповсюджені у XVIII і на початку XIX століття.