Ява II
Осип і Хлестаков.
Хлестаков. На, візьми це (віддає кашкет і кийочок). А, знову валявся на ліжку?
Осип. Та навіщо ж би мені валятись? Не бачив я хіба ліжка, чи що?
Хлестаков. Брешеш, валявся; бачиш, усе зібгане!
Осип. Та нащо мені воно? Не знаю я хіба, що таке ліжко? У мене є ноги, я й постою. Навіщо мені ваше ліжко?
Хлестаков (ходить по кімнаті). Подивись, там, у картузі,[17] тютюну нема?
Осип. Та де ж йому взятися, тютюнові? Ви позавчора останнє викурили.
Хлестаков (ходить і на всякі способи стискає свої губи; нарешті каже гучним і рішучим голосом). Послухай… гей, Осипе!
Осип. Чого зволите?
Хлестаков (голосним, але не таким рішучим голосом). Ти біжи туди.
Осип. Куди?
Хлестаков (голосом зовсім не рішучим і не гучним, дуже близько до прохання). Вниз, до буфету… Там скажи… щоб мені дали пообідати.
Осип. Та ні, я й ходити не хочу.
Хлестаков. Як ти смієш, дурню?
Осип. Та так, однаково, хоч і піду, нічого з цього не буде. Хазяїн сказав, що більше не дасть обідати.
Хлестаков. Як він сміє не дати? От іще дурниці!
Осип. Ще, каже, і до городничого піду; третій тиждень пан грошей не платить. Ви ото з паном, каже, дурисвіти, і пан твій — крутій. Ми ото, каже, таких шелихвостів та падлюк бачили.
Хлестаков. А ти вже й радий, худобино, зараз переказувати мені все це.
Осип. Каже: «Отак усякий приїде, обживеться, заборгується, потім і вигнати не можна». «Я», каже, «жартувати не буду, я просто із скаргою, щоб у холодну, та в тюрму».
Хлестаков. Ну, ну, дурню, годі! Біжи, біжи, скажи йому. Ото груба тварина!
Осип. Та краще я самого хазяїна покличу до вас.
Хлестаков. Навіщо ж хазяїна? ти піди сам скажи.