Осип. Та, справді, пане…
Хлестаков. Ну, біжи, чорт з тобою! поклич хазяїна. (Осип виходить).
Ява III
Хлестаков (сам). Страшенно як хочеться їсти! Так трошки пройшовся, думав, чи не пройде апетит, — ні, чорт забери, не проходить. Та якби в Пензі я не погуляв, стало б грошей доїхати додому. Піхотний капітан дуже підчепив мене: штоси[18] дивовижно, бестія, зрізує. Всього яких-небудь чверть години посидів — і все обібрав. А до всього того страх як хотілось би з ним ще раз зчепитись. Нагоди тільки не трапилось. Ото погане місто! В овочевих крамницях нічого не дають в борг. Це вже, просто, підло. (Насвистує спочатку з «Роберта», потім: «Не ший мені, матінко», а наприкінці — ні се ні те). Ніхто не хоче йти.
Ява IV
Хлестаков, Осип і трактирний слуга.
Слуга. Хазяїн казав спитати, чого вам треба.
Хлестаков. Здрастуй, браток! Ну, як ти, здоровий?
Слуга. Хвалити бога.
Хлестаков. Ну що, як у вас в гостиниці? чи добре все йде?
Слуга. Та, хвалити бога, все добре.
Хлестаков. Багато приїжджих?
Слуга. Та досить.
Хлестаков. Послухаймо, любий, там мені досі обіду не приносять, то, будь ласка, піджени, щоб швидше — бачиш, мені зразу по обіді треба дещо зробити.
Слуга. Та хазяїн сказав, що не буде більше давати. Він либонь хотів іти сьогодні скаржитись городничому.
Хлестаков. Та чого ж скаржитись? Поміркуй сам, любий мій, як же? мені ж бо треба їсти. Отак можу я зовсім охлянути. Мені дуже їсти хочеться: я не жартома це кажу.
Слуга. Та воно так. Він казав: «Я йому обідати не дам, поки він не заплатить мені за попереднє». Отака вже відповідь його була.
Хлестаков. Та ти урезонь, уговори його.
Слуга. Та що ж йому таке казати?
Хлестаков. Ти розтлумач йому серйозно, що мені треба їсти. Гроші самі собою… Він думає, що як йому, мужикові, нічого, коли не поїсть день, то й іншим так само. Ото новина!
Слуга. Хай уже, я скажу.
Ява V
Хлестаков (сам). Це погано, одначе, якщо він зовсім нічого не дасть їсти. Так хочеться, як ще ніколи не хотілось. Хіба з одягу що-небудь спустити? Штани, або що, продати? Ні, краще вже поголодувати, та приїхати додому в петербурзькому костюмі. Шкода, що Йохим[19] не дав на прокат карети, а гарно б, чорт забери, приїхати додому в кареті, підкотити отаким чортом до якого-небудь сусіда-поміщика під ґанок, з ліхтарями, а Осипа ззаду одягти в ліврею. Як би, я уявляю, всі переполохались! «Хто такий, що таке?» А лакей входить (виструнчуючись і вдаючи лакея): «Іван Олександрович Хлестаков із Петербурга, скажете прийняти?» Вони, бовдури, і не знають, що таке значить «скажете прийняти». До них коли приїде який-небудь там бевзь-поміщик, так і суне, ведмідь, просто у вітальню. До донечки якої-небудь гарненької підійдеш: «Панно, як я…» (Потирає руки і підчовгує ніжкою). Тьху! (плює) аж нудить, так їсти хочеться.
Ява VI
Хлестаков, Осип, потім слуга.
Хлестаков. А що?
Осип. Несуть обід.
Хлестаков (приплескує в долоні і злегка підстрибує на стільці). Несуть! несуть! несуть!
Слуга (з тарілками й салфеткою). Хазяїн в останній раз уже дає.
Хлестаков. Ну, хазяїн, хазяїн… Мені плювати на твого хазяїна! Що там таке?
Слуга. Суп і печеня.
Хлестаков. Як, тільки дві страви?
Слуга. Тільки ото.
Хлестаков. Ото дурниця яка! я цього не приймаю. Ти скажи йому: що це справді таке!.. Цього мало.
Слуга. Ні, хазяїн каже, що ще багато.
Хлестаков. А соусу чому нема?
Слуга. Соусу нема.
Хлестаков. Чому ж нема? Я бачив сам, проходивши повз кухню, там багато чого варилося. І в їдальні сьогодні вранці два якісь куценькі чоловіки їли сьомгу та ще багато дечого.
Слуга. Та воно б то є, сказати, та нема.
Хлестаков. Як нема?
Слуга. Та от нема.
Хлестаков. А сьомга, а риба, а котлети?
Слуга. Та це для тих, котрі статечніші.
Хлестаков. Ах ти, дурень!
Слуга. Егеж.
Хлестаков. Порося ти погане… Як же вони їдять, а я не їм? Чого ж я, чорт забери, не можу так само? Хіба вони не такі ж проїжджі, як і я?