Є. Чикаленко згадує, передусім, що Товариством українських поступовців керувала Рада, обрана задовго до 1917 р.1353
У тривожні лютневі дні Рада ТУП, яка до того засідала раз на тиждень, вирішила збиратися щовечора в клубі при «Просвіті», уважно слідкувати за подіями і оперативно приймати відповідні рішення. На той час до Ради, крім Є. Чикаленка, входили А. Вязлов, А. Віленський, Д. Дорошенко, С. Єфремов, Ф. Матушевський, В. Прокопович, А. Ніковський, Л. Черняхівський, О. Андрієвська. Постійно запрошували й Марію Грушевську, яка тримала чоловіка, — Михайла Грушевського, який перебував у Москві, в курсі справ. Уже тоді було намічено секретарів у різних галузях діяльності і вирішено скликати з’їзд ТУП, а потім Всеукраїнський конгрес1354.
Якби намічене реалізувалося, то Товариство українських поступовців, очевидно, висунулося б на роль керівника всього українського руху. Однак життя внесло свої корективи. Є. Чикаленко описує події так: «На друге ж чи на третє засідання в Клюбі прийшли: І. Стешенко, Д. Антонович та О. Степаненко (ці ж прізвища називає й Б. Мартос1355) як представники якихось десяти соціялістичних організацій, але на наше запитання не могли перечислити тих організацій, бо, очевидно, тоді ще такого числа соціялістичних організацій не було.
Вони рішучо заявили, що вважають свої організації рівноправними з ТУПівською і вимагають, щоб у Раду увійшло від кожної їхньої організації по стільки ж делегатів, скільки є членів ТУПівської Ради. Незважаючи на наші доводи, що ТУПівська Рада є тільки Виконавчий Орган безпартійної організації, яка має свої громади майже по всіх містах України, в які входять і поодинокі соціялісти, вони стояли на тому, що вони є делегатами теж від всеукраїнських соціялістичних організацій, і коли ми не згодимось прийняти їх, то вони заснують свою окрему Раду, і пішли на нараду до Педагогічного Музею. Щоб не розбивати сил і не витворювати двох центрів, ми вирішили з’єднатися із тими «делегатами від соціял істичних організацій», і таким чином повстала Центральна Рада»1356.
Отже, щоб не розбивати сили, не допустити створення двох центрів руху, тупівці, як єдина організація, що мала свій керівний, дієздатний орган (Раду) пішли у перші ж дні березня 1917 р. на створення однієї та єдиної Центральної Ради. До речі, у відтвореному сюжеті йдеться про активність соціалістів, а не самостійників. Що ж до О. Степаненка, як і інших самостійників, які за Ф. Турченком, шукали контакти із тими представниками соціалістичних партій, які схилялись до самостійницької позиції (С. 211–213), то й тут у споминах Є. Чикаленка є своє (звісно суб’єктивне, однак прикметне) зауваження: «…Співділання з такими безпринципними демагогами, як О. Степаненко та інші, що несподівано поставали соціалістами, мене хворого, так знеохотило, що я з того часу перестав ходити на засідання Центральної Ради»1357. Крім іншого, із даної констатації виходить, що поодинокі самостійники витворювали не окрему (першинську) Центральну Раду, а брали участь у створенні, а потім діяльності єдиного органу.
Ні про які перевороти в Центральній Раді з приїздом М. Грушевського Є. Чикаленко також не згадує. «Саме тоді приїхав з Москви М. Грушевський, і коли я побачився із ним, — пише відомий український діяч, — він уже був усвідомлений про заснування Центральної Ради і, видимо, був дуже задоволений, що його позаочно вибрали головою»1358.
Є в мемуарах Є. Чикаленка і цікаві рядки, що стосуються безпосередньо М. Міхновського: «Перед засіданням Т-ва «Підпомоги української літератури, науки і штуки» зайшов до мене харківський адвокат М. Міхновський, що тоді служив у Києві Товаришом Військового Прокурора, і почувши, що я не маю грошей на видання газети (йдеться про створення «Нової Ради», перший номер якої вийшов 25 березня 1917 р. — В. С.), запропонував організувати видання на паях (уділах) рублів по сімнадцять тисяч пай, тоді він зі своїми однодумцями візьмуть п’ять паїв. «Але ж ви, — кажу, — самостійник, а на нашу думку ще не на часі (виділено мною. — В. С.) підіймати це питання в газеті, бо це переполошить московське й наше зросійщене громадянство і може нас роздушить, бо з ними боротьба тяжча, як із царським урядом».