Вышеизложенное свидетельствует о том, что с выходом в свет труда И. Михутиной историография революционной эпохи пополнилась весьма содержательным, интересным исследованием, помогающим приблизиться к исторической истине в одной из сложнейших проблем. А объединение усилий ученых Российской Федерации и Украины, безусловно, способно вывести науку на качественно новый уровень, увенчаться уже в недалеком будущем согласованными совместными результатами во взглядах на сложнейшие процессы и периоды истории двух народов.
Революційна доба 1917–1920 рр. в Україні: в пошуках термінологічних адекватностей [27]
Істотні зрушення, які сталися за останні два десятиліття у вивченні історії України, значною мірою торкаються досвіду переламних 1917–1920 рр. Однак, поряд із очевидними набутками, розвиток історіографічного процесу породив і чимало проблем, зокрема в термінологічному відношенні.
Якщо до зламу 80-х — 90-х років минулого століття у науковому лексиконі був зовсім відсутній термін «Українська революція», безроздільно домінувала так звана соціальна схема революції (послідовно Лютнева — Жовтнева революції — громадянська війна та іноземні воєнні інтервенції), останнім часом багато що змінилося. Нині в програмах шкільних і вузівських курсів історії України (відповідно — у підручниках) 1917–1920 рр. фігурують, майже без винятку, як «доба Української революції». Зрозуміло, що це не відповідає історичним реаліям, врахування яких (одночасне, паралельне, різновекторне розгортання соціальних і національної революцій) зумовлює надання переваги такому терміну-словосполученню як «революційна доба в Україні».
У змістовному відношенні цей термін логічно «ув’язує» два начала, дві сутності революційного процесу — соціальні і національні — і не веде до штучного розриву (а то й протиставлення) подій у Росії в цілому і (до часу) — в її органічній складовій частині — Україні, дозволяє відтворювати цілісну картину досвіду в комплексі, багатоаспектності, у взаємозв’язках і взаємовпливах, не виключаючи з реалій і європейських (геополітичних) чинників.
Розкриваючи зміст Української революції, намагаючись встановити її типологію, є всі підстави говорити про «національно-демократичну» і «національновизвольну» революції.
Дані означення не тотожні, не взаємозамінні, вони покликані доповнити одне одного і повинні вживатися у відповідних контекстах, залежно від того, мова йде про поєднання національних і соціальних прагнень, чи ж — звільнення з-під національного гніту, розв’язання національного питання і створення умов для вільної національної самореалізації.
Гадається, у багатьох сенсах невдалим є достатньо часте вживання в історичних працях терміну «національно-визвольні змагання»: синонімічна підміна діалектизмом цілком усталених в українстві понять «боротьба» і «революція» зовсім невиправдана.
У розпорядженні суспільствознавців достатньо переконливих аргументів, щоб не поспішати відмовлятись від визначень «Лютнева буржуазно-демократична революція» і «Жовтнева соціалістична революція», щоб занадто запопадливо не реагувати на швидкоплинну політичну кон’юнктуру і публіцистичну словотворчість, які мають на меті не стільки науково, об’єктивно відбити сутність надскладних феноменів, скільки емоційно епатувати читачів, домогтися певних ідеологічних ефектів.
У згаданому сенсі варто зауважити, як повільно у вітчизняній історіографії освоюються такі достатньо поширені в світовій науці поняття як «революціологія» (наука про революції) і «лібертаризм» або «соціал-лібертаризм» (сукупність теоретичних розробок і соціально-політичних практик, спрямованих на звільнення як особистості, так і колективів, спільнот від різних проявів соціального гніту і експлуатації, знищення самої можливості експлуатації людини людиною).
Діалектика життя полягає в тому, що в революційну добу обов’язково виявляють себе сили, які бажають затримати прогресивний поступ, а то й повернути «колесо історії» назад. Це контрреволюційні сили. Так і мусить іменуватися табір прихильників гетьмана П.Скоропадського, спрямування і зміст діяльності якого визначало прагнення повернути суспільство до «до лютневого стану», реалізувати через авторитарно-консервативну модель державності альтернативи республікансько-демократичному і соціалістично-радянському варіантам суспільного розвитку. Та ж обставина, що режим гетьманату хронологічно «вклинився» між двома етапами Української революції, розірвавши їх, зовсім не підстава включати 7,5 місяців 1918 р. (з 29 квітня по 14 грудня) в контекст революційного творення. І це вимагає відповідної сутнісної кваліфікації і в змістовно-оціночному і термінологічному сенсах.
27
Тези виступу на науковій конференції «Термінологічні проблеми сучасної істооричної освіти». Бердянськ, 21–23 вересня 2010 р.