Виконавці цієї резолюції члени Російської партії Мануїльський, Петровський та Затонський, котрі були призначені Москвою як уряд для
України, у своєму «Маніфесті» визначають заслуги повстанців у боротьбі проти Денікіна і в захопленні гукають: «Вільна незалежна Українська Соціалістична Радянська Республіка знову воскресає. Право розпоряджатися своєю Українською Державою належить тільки робітникам і селянам України». Та їм не дає спокою озброєне українське село, і вони заповідають: «годі вже озброєним багатіям буржуям, нальотчикам-авантуристам, отаманам та батькам припиняти роботу місцевих волосних та сільських рад». Говорять ше про майбутні «вибори до четвертого з'їзду від робітників, селян та червоноармійців України», хоч на початку ж «Маніфесту» оповідають, що Української Армії немає і не буде, бо вона ««влилась» у Російську Червону Армію.
Поза гучними фразами про незалежність України, все ж долю Української Держави мав вирішувати російський червоноармієць, що мав завдання обеззброїти українську націю.
Призначений росіянами Київський Революційний Комітет одночасно з «Маніфестом» випустив відозву до селян, в якій говорить: «Радянська влада закликає вас вести безпощадну боротьбу з тими, що допомагали Денікінові, тобто з тими провокаторами і запроданцями, які хотіли намовити вас не давати хліба Червоній Армії». Вістря націлене на повстанців та Українську Армію, які не тільки «хотіли намовити», а просто видирали у Червоної Армії хліб, вкрадений в українського селянина.
На згаданому вже з'їзді партизанів Черкащини 20 січня 1920 року представник Москви Яковенко зазначає, що «мета з'їзду є припинення партизаншинн, бо партизанщина зробила те, що повинна була зробити, — допомогла регулярному Червоному Війську вигнати ленікінців»[30].
Демагогічна фразеологія всіх отих «резолюцій», «маніфестів», «відозв» і «заяв» забивала памороки багатьом нашим політичним діячам. Важка для нас ситуація сприяла тому. За весь час походу армія не зустріла ні одного політичного діяча, який би у категоричній формі заявив про недопустимість підняття армією червоного прапора. Навпаки, були такі (п. Феденко), що при важкій ситуації радили працювати з боротьбистами. І. Мазепа, хоч і був проти зміни прапора, але за підставу до того давав помилкові твердіння про «недовговічність сучасного большевизму». Повірила, і то цілком щиро повірила деклараціям Москви Українська Галицька Армія.
Наддніпрянська Армія не пішла на компроміси, знаючи, що Москва намагатиметься нас «обезоружіть, расформіровать, унічтожіть», хоч би ми зі всієї сили «червоніли». Не повірили Москві ще повстанці, котрі домагались утворення військових частин «нашими людьми».
Цілком демаскує наміри росіян директива Троцького про військову політику на Україні, оглошена в наказі Полтавського губерніального військового комісара (російського). Цей документ, на якому стоїть підпис непохитного волею і безоглядного Троцького-Бронштейна, мусив би, здається, протверезити боротьбистів та інших «радистів», що, прикрившись червоним прапором, думали «обдурити мокаля» і тихесенько сформувати українську національну армію. Для смаку залишаю цей документ неперекладеним і подаю його без скорочень, бо в ньому кожен рядок має свою цінність для тих, що не втратили надії «використати» Москву.
«Крпія. Сєкрєтно. Пріказ восковим частям, управлєніям і учрєждєніям Полтавского Губернского Комісаріата. № 3. 28 февраля 1920 года. Г. Полтава.
Прі етом для свєдєнія і точного ісполнєнія копію с копіі дірєктіви Правітельства по вопросу о воєнной політікє на Украінє.
1. В нашем строітельствє на Украінє ми практічєскі ісходім із соглашенія Украінскаго Центральнаго Ісполнітєльнаго Комітєта і Всеросійскаго Ісполнітєльнаго Комітєта от 1-го іюня 1919 года относітєльно относітєльно полного об'єдінєнія воєнной організаціі і воєнних сіл Украіни і всей Росіі. Ето рєшеніє, заключєнноє по добровольному соглашенію вислих совєтскіх органов государств, продиктовано желєзной необходімостью сосрєдоточєнія всєх рабочє-крестьянских сіл в борьбе протів контррєволюціі і ні в какой мєрє нє являється умалєнієм государствєнной самостоятельності Украінской Республікі.
Совєтская Україна сохраняєт посную возможность через посрєдство новаго с'єзда совєтов пєрєрєшить означєнний вопрос. Но всє сознатєльниє елємєнти должні об'яснить рабочім і крєстьянскім массам Украіни безусловную нєобходімость сохранєнія і упрочнєнія єдінства воєнной організаціі братскіх стран.
2. Нєобходімо наблюдать за тєм, чтоби во всєх красноармєйскіх частях, продвігающіхся по Украінє, нєзавісімо от національного состава частєй, комісари, командіри і вообщє отвєтствєнниє работнікі билі (по возможності) лібо украінци, лібо, по крайнєй мєрє, ліца, блізко знак омиє с украінскімі условіямі. Іх задачєй долино бить установлєніє самих друєескіх отношеній между красноармєйскімі час тямі і трудовим насєлєнієм Украіни.
3. Єдінство організаціі Фєдєратівной Красной Арміі Совєтской Росіі і Совєтской Украіни прєдполагаєт єдінство воєнно-адміністратівнаго і снабженчскаго апарата. Вся терріторія освобождєнной Украіни должна представлять два воєнних округа, входящіх в общую сістєму Фєдєратівной Рєспублікі. Окружниє комісари обо всєх своїх действіях і мєропріятіях докладивают также і Рєволюціонному комітєту в формє, какая будєт для етого установлена.
4. Задача воєнной організації на Украінє, доколе Украіна вместє со всєй Фєдєратівной Рєспублікой остайотся под угрозой вооружонних врагов, состоіт в том, чтоби создать красниє украінскіє часті із украінскіх рабочіх і украінскіх крестьян, не експлоатірующіх чужого труда, с украінскім командним составом і командованісм на украінском язикє.
5. Вєлічайшим практіческім затруднєнієм в дєлє осушссталснія етой задачі в бліжайшиє месяци являетея раз'єдіняющая Україну язва профессіональнаго партізанства, махновщіни і бандітізма. Еті явлєнія, об'ясняємиє как економічєской отсталостью Украіни, так і нєпрєривнимі смєнамі режимов, зашлі так далеко, что без предваритєльной організаціі той воспітатєльной і карательной работи со сторони лучших трудових елємєнтов на Украінє созданіє особой Украінской Армії в нинєшніх условіях прінєсло би не положительниє, а отріцательниє результати, только усілів хаос в стране.
6. Ліквідація профессіональнаго украінскаго партізанства является не только прєдварітєльним условієм созданія боєспособності украінскіх частей, но і вопросом жизні і смерті для Советской Украіни вообще. Действующім на украінской терріторіі воінскім частям строжайше воспрєщено прінімать в свой состав как партізанскіє отряди, так і отдєльних «добровольцев». Партізани должни немедленно отправляться в тил, подвергаться внутрєннєй чісткє, лучшие елементи должни включаться в запасниє часті, бандітскіє елємєнти — предаваться трібуналу. Нарушеніє етого пріказа, отданного Реввоєнсовєтом Рєспублікі, должно будєт визвать самиє суровиє мєри в отношєніі тєх командіров і коміссаров, коториє позволят своім частям разбухать за счєт прітока партізанов і добровольцев.
7. В області, занятой частямі Красной Арміі, не должно оставаться ні одной нєрєгулярной часті. Всє партізанскіє отряди должии бить нємєдлєнно разоружени і расформіровани, сопротівля-юшиєся должни бить істрєблєни.
Ету работу нєобходімо дополніть широкой агітацієй в крестьнскіх масах, виясняя ім на собствєнном опитє всю пагубность профєссіональнаго партізанства і бандітізма і устраняя тєм почву контррєволюціонной агітації относітельно того, будто борьба с етім діктуєтея какімі би то ні било другімі соображеніямі, кроме заботи о спасенії і упроченіі нєзавісімой Украіни.
8. Самой неотложной воєнной задачєй в освобождьонной Украінє являєтся разоруженіє кулацкіх і вообше бандітскіх елємєнтов дєрєвні і города. Огромноє колічєство оружія прі попитках разних рєжимов наспех создать Украінскую Армію пронікало в нассєлєніє і нєізбєжно сосрсдотачівалось в руках болєє зижиточних уверенних в сєбє кулацкіх вєрхов дєрєвні.
30
«Вісті Черкаського повітового військово-революційного комітету» ч. 10. 24 падолиста 1920 року.