— Але ж ми щойно почали з цим питтям, — бурмотіла Оліна й допомагала Анні підводитися.
Анна була блідою й хиталася.
— Ти не вечеряла, правда? — гукнула до неї зблизька Оліна й довела її до тахти. — Коли бухаєш, то перед цим треба добре поїсти!
Анна повернулася обличчям до стіни, у Гонзиному светрі, стрижка під хлопчика. Мені хотілося її погладити. Оліна накинула на неї картату ковдру. Я стояла якийсь час зі склом на лопатці, а потім пішла на вулицю. Була ніч, зірок не видно, але відчувалися важкі хмари. Я увімкнула лампочку над дверима й віднесла скалки у відро для попелу.
Незабаром надвір вийшла Оліна з другою нуль-сімкою вина, і ми разом сіли на сходи на веранді. Ми пили просто з пляшки, із Анни вже нічого було взяти, це ми обоє розуміли.
— Що з Анною? — кинула Оліна після тиші. — Вона останнім часом поводиться якось дивно.
— Анна завжди поводилася трохи дивно, тобі не здається?
— Гадаю, що в них щось не клеїться з Хозе.
— Схоже, вони знову розійшлися.
— Ти це все ще сприймаєш серйозно? — поглянула на мене Оліна.
— Хозе Анні взагалі не пасує. Такий ковбой…
— Ти нічого від Гонзи не знаєш? Вони ж із Хозе друзі змалечку.
Уже був майже ранок, пляшка «Празького збору» стояла порожня під сходами, ми тулилися одна до одної від холоду.
Літо завершилося. У мене ще ніби залишився його жар на повіках, коли я за роботою на хвильку заплющувала очі. Мама нарешті відпустила мене з кухні, де ми перед цим закатали в банки, мабуть, зі сто тисяч слив. Була п’ятниця, післяобід, і з’явилася Оліна. Вона стояла у светрі перед дверима, руки в кишенях. На вулиці вже стало прохолодніше, і дув вітер.
— Що ти робиш?
— Ми закриваємо сливи, — промовила я.
— Наплюй, у Голкові грають «Паркани».
Я бачила, що Оліна шаленіла. Вона притупувала правою ногою, і мені навіть здалося, що вона щось випила. Вона не зводила з мене очей, спокусницька посмішка на губах, було зрозуміло, що в неї знову є план. Бігбітна група «Паркан» грала на танцях, а фанати приїздили на них іздалеку.
— У Голкові? Це ж далеко? Як ми туди доїдемо?
— Хозе міг би взяти автівку.
— Оліно, — поглянула я на неї з сумнівом.
— Ти хочеш нидіти ввечері вдома?
— Тато мене не відпустить.
— Якщо поїде й Гонза, він відпустить, як і минулого разу.
Ми йшли одна за одною коридором, Оліна зазирнула на кухню, де на столі і в мийці — скрізь були самі лише банки для консервації. На плиті у великій каструлі грілася вода. Оліна голосно привіталася з мамою.
— Оце врожай! Скільки буде компоту…
— Ну, дещо ми лишаємо на повидло, а дещо Венцові на самогонку, — засміялася мама втомлено.
Оскільки я злякалася, що Оліна почне їй розповідати про танці в Голкові, я підштовхнула її до дверей своєї кімнати.
— Не вдавай, що спиш, — заголосила Оліна з порога.
Гонза повернувся, закліпав на нас обох і знову поклав голову на подушку. Пальцем, прикладеним до губів, я показала Оліні, щоб вона поводилася тихіше, що з Гонзою сьогодні треба обережно. Я підійшла до його ліжка, він повернувся на спину й розплющив очі.
— Гонзику, ти б хотів сьогодні ввечері на танці до Голкова? Хозе взяв би овтівку.
Якийсь час він на мене дивився. Його яскраво-блакитні очі ніби говорили, що він не розуміє.
— Сестро, ти дурепа, — проголосив він і сперся на лікті, — скільки разів я тобі казав, що кажуть автівка, а не овтівка. Ти чуєш різницю? Автівка. Овтівка.
— Так, чую. І що?
— Ні!
Це звучало категорично. Оліна мене штовхнула, щоб я не зупинялася.
— А ти не можеш сказати татові, що нібито з нами поїдеш? А сам міг би побути в дядька…
— Я ж кажу, ні.
— Гонзику, це було б так несправедливо, якщо вже Хозе матиме овтівку.
Гонза якийсь час дивився на мене співчутливо. Оліна трохи заспокоїлася й лише водила очима з мене на брата, слухняно чекаючи на відповідь.
— Ми з Хозе їдемо ввечері геть.
Він знову ліг і натягнув собі на голову покривало. Ми з Оліною вирушили з кімнати.
— Анна нічого не казала про те, що Хозе кудись збирається, — розмірковувала Оліна вголос.
— Я ладна посперечатися, що вони поїдуть на дискотеку до Глибокої, — сказала я й кивнула головою в напрямі кімнати, де Гонза збирався з силами для нічного гуляння.
— Тільки ми будемо киснути вдома, — мурмотіла Оліна.
І ми вже знову стояли в кухні, де мама сиділа край столу й роздивлялася це сливове божевілля. Я набрала в руки вимитих слив і подала їх Оліні.