Обмін призначили на вечір 21 червня, день літнього сонцестояння. Приймав нас усіх у себе Колн Брук, син Колна, який був батьком Еша — деякі притоки Темзи дуже заплутані, особливо після двох тисяч років «покращень». Я мав підозру, що справжнім організатором був Окслі — навряд чи він поклався б на везіння. Ця моя підозра підтвердилася, коли біля дороги з'явилися зроблені вручну дороговкази, які швидко привели нас до глухого кута, де стояли терасові будинки й було припарковано багато автомобілів.
Айсіс зустріла нас біля брами зі зграєю хлопців-підлітків, які всі були вдягнуті у свій найкращій одяг; вони жадібно підбігли до «Ягуара» й вимагали дозволити їм нести багаж. Один білявий розбійник попросив п'ять фунтів за охорону «Ягуара» — я про всяк випадок пообіцяв йому, що дам десять, але віддам перед тим, як їхатиму назад.
Айсіс обняла Беверлі, а та зрештою послабила свою смертельну хватку на косметичці, і вони пішли крізь браму на поле. «Трон» Батька Темзи був біля пріорату, в тіні стародавнього тисового дерева. Навколо нього вишикувалися його сини, їхні дружини та його онуки в усій своїй сільській величі. Всі вони мовчки дивилися, як ми йдемо, неначе Беверлі була вдовою з Болівудської мелодрами. Власне трон було споруджено зі стародавніх прямокутних тюків сіна (які вже не використовуються британськими фермерами) й накрито кінськими попонами. На честь такої оказії Старого Чоловіка Річки запхали в його найкращий костюм, а бороду та волосся причесали так, що вони виглядали лише трохи неохайними.
Я йшов за Беверлі та Айсіс, які підійшли до трону. Навчанню Беверлі я присвятив увесь попередній день, але Айсіс усе одно мусила показувати їй, як правильно: глибокий реверанс зі схиленою головою; Беверлі повторила. Старий Чоловік Річки спіймав мій погляд і тоді дуже неквапно торкнувся долонею грудей, а потім простягнув руку вперед — римське вітання. Потім він зліз зі свого трону, взяв Беверлі за руку й допоміг встати.
Він привітав її мовою, якої я не розумів, і поцілував її в обидві щоки.
У повітрі раптом з'явилися пахощі яблуневого квіту та кінського поту, фруктової содової води та старих шлангів, запилених доріг і дитячого сміху, і все це настільки сильно, що я від подиву зробив крок назад. Жилава рука лягла мені на плечі, щоб підтримати, а потім Окслі дружньо поплескав мене долонею по грудях.
— О, ви відчули це, Пітере? — спитав він. — Якщо я не помиляюсь, це був початок чогось.
— Початок чого? — спитав я.
— Гадки не маю, — сказав Окслі. — Але в повітрі безумовно літо.
Серед людей Старого Чоловіка я не міг навіть побачити Беверлі. Окслі вивів мене з натовпу, щоб познайомити з другим заручником. Еш виявився молодим чоловіком, який був на півголови вищий від мене, мав широкі плечі, ясні очі, шляхетне чоло та пусту голову.
— Ти зібрав уже свої речі? — спитав я.
Еш кивнув і поплескав рукою торбинку, що звисала на його стегно.
Айсіс вийшла з натовпу, щоб по-сестринськи поцілувати мене в щоку й витягти з мене обіцяння піти з нею в театр, бо цього нового й чудового літа це ставало можливим. Я був готовий їхати, але родині Еша знадобилася майже година, щоб попрощатися з ним, тож коли ми поїхали, були вже майже сутінки. Коли ми з Ешем ішли до машини, я обернувся й побачив, що люди Батька Темзи розвісили на гіллі старого тиса гасові ліхтарі. Грали щонайменше дві скрипки, а ще чулося тріскотіння, про яке я припустив, що то пральна дошка. Фігури вистрибували та танцювали в жовтавому світлі, лунала зваблива меланхолійна музика, яку грають на всіх вечірках, до яких тебе не запрошено. З раптовим болем мені здалося, що я побачив серед танцюристів Беверлі Брук.
— А в Лондоні будуть танці? — спитав Еш. Голос у нього був такий самий нервовий, як у Беверлі.
— Обов'язково, — сказав я.
Ми сіли в «Ягуар» і попрямували трасою А308 до М25, а потім додому.
— А випивка буде? — спитав Еш, виявляючи своїми пріоритетами добрий смак.
— Ти коли-небудь був у Лондоні? — спитав я.
— Ні, — відповів Еш. — Я взагалі ніколи ще не бував у місті. Нашому татові таке не до вподоби.
— Не турбуйся. У місті майже так само, як у селі, — сказав я, — Тільки людей більше.