— "Ну, коли у Вас Грушевський москвофіл"… І як могло б бути інакше, коли "батько Грушевський". з усіма його поглядами і з його захопленням Росією, був божищем і прапором всього демократичного українського табору?
З цього приводу пригадався мені другий мазепинський інцидент, здається, 9 літ тому, на студентськім зїзді у Львові. Тоді були якраз двісталітні роковини Полтави, отже, Юліян Бачинський (автор книги "Україна ірредента") і я хотіли запропонувати прийняти на з'їзді ухвалу протиросійського, самостійницького характеру. Та з того нічого не вийшло, бо соціялісти не могли допустити до подібного "шовіністичного виступу", який скомпромітував би їх соціялістичну правовірність в очах російських "дорогих товаришів" у Марксі. "Не так тії вороги"[14]…
Тоді, під час авдієнції в палацовім парку, зденервований, питався мене гетьман:
— "Ну, де є ті українці? Ну, дайте їх мені! Таких, як мені треба, з якими я міг би говорити і працювати! Де вони є"?!
Наша мазепинська маніфестація удалася добре. В Соборі і на майдані Софійськім була маса народу. Панахиду — першу, мабуть, по проголошенні анатеми — служили кількох священиків з єпископом Назаром. Потім був похід. Кабінет скомпромітувався, як і вище духовенство, своєю відсутністю і забороною міністрам брати участь в панахиді. Був я в той день у Дорошенка. Він оповідав, як він боронив справу панахиди на Раді Міністрів. Але до Св. Софії на панахиду не пішов, звязаний — як каже — ухвалою Ради. Пригадалися мені слова гетьмана про свого нового міністра Закордонних Справ.
Оповідав мені Кривенко з УТА, що Шишманов пізнав моє авторство в замітці про Мілюкова у "Відродженні". Колись той самий Мілюков, під час війни, пізнав моє авторство у першій відозві "Союзу Визволення України", як писав про це у своїй "Речі".
Мій відчит про Мазепу і мазепинство в Клюбі удався.
В понеділок стрів Ґустава Шестена, шведського журналіста, представника одної часописі в Ґетеборгу, з яким приятелював в 1914–1916 рр. в Берліні. Приїхав разом з іншими невтральними журналістами. Тоді в Берліні познайомився я через нього з сином письменника Бєрнсона і з славним подорожником шведським Свеном Гедіном. Останній робив чарівне вражіння. Завзятий і активний ворог Росії. Знав про Україну, подивляв характер її культури. Оповідав, що в якійсь провінції Швеції (забув вже в якій) уживана ноша, яка дуже нагадує українську ношу деяких повітів. Казав, що в деяких наших селах стрічав типи жінок, яким, як якійсь пані, хотілося цілувати руку. Тоді ж зробив я коротку подорож до Стокгольму і Ґетеборгу, де відвідав редакцію Шестена і де стрівся з одним студентом українцем, який приїхав з Росії навязати звязки з українською протиросійською еміґрацією. Там же, в тих містах, уперше після Петербургу, побачив я знову білі ночі, трівожні і містерійні.
Невтральних журналістів, з якими приїхав Шестен, запросили на вечерю-прийняття в Яхт-Клюбі на Дніпрі. Хто запросив — самі вони не знали. Я здивувався, чому не дістав запрошення. У гетьмана згадав про це. Він повідомив, що це приняття, мабуть, уряджує Дорошенко. Наказав одному адютантові викликати Дорошенка в Яхт-Клюбі і сказати йому про мене. Телефон не діяв. Отже я, як було умовлено, стрівся ввечері з Шестеном в моїм бюрі. Коли вийшли сідати в авто Шестена, побачив я, що був в нім якийсь німецький офіцер, який зробив здивовану міну, але я йому сказав, що я їду з доручення пана гетьмана. Їхали потім до Яхт-Клюбу човном. При столі було чоловік з двадцять — чужинецьких журналістів, крім того і німців, уніформовані і цивільні, і деякі гетьманські урядовці. Дорошенка не було. Показалося, що то не він робив це приняття, а німці. Мабуть, майор Гаазе, так що я був інтрузом на цій імпрезі, що одразу пізнав і по мінах господарів і по деяких розмовах. Сидів я між цими журналістами, інформував їх про наші справи, і нераз мусів спростовувати інформації, які давали їм про Україну деякі німці і теж присутні урядовці "із малоросів".
Вчора підсів до нас в "Метрополі" Добущак, буковинець, тепер старшина в австрійській армії. Оповів цілу купу сплетень з Відня і зі Львова. В інформаційнім листку (який дав мені), видаванім австр. "Кріґспресквартір"-ою, в ч. з 8 липня 1918, подається ціла маса фантастичних номінацій, в тім числі й мою. Знайшов там таку коротку мою характеристику: — "Айн гефтіґер ґеґнер Русляндс".
"Кадети", здається скінчили невдачно свою місію в Києві.
Січові Стрільці хочуть реактивуватися, як військова формація в гетьманській армії. Подали записку до Лизогуба. Вчора Коновалець просив мене зробити йому в цій справі візиту у гетьмана[15].
14
Ю. Бачинський — один з чолових галицько-українських соц. — демократів, автор "Ukraina-irredenta". В 1920-х pp. збольшевичився, поїхав на підсовєтську Україну, де скоро і був по використанню, "зліквідований", як не один з його земляків, які повірили в совєтську Україну: як Сіяк, М. Лозинський, М. Чайківський (син письменника), Крушельницькі, та инші.
М. Грушевський — як історик многотомової історії України, як окремої нації, безперечно має свої заслуги в українській історіоґрафії. Але відємною стороною його історіоґрафії завжди лишиться його односторонній народницько-соціяльний підхід до історичних проблем, його недоцінка "моменту державницького і провідницького. Відбилася та його історіософія і на його характеристиці Мазепи. В своїй "Ілюстрованій Історії України" — він згідно з російськими істориками, закидає Мазепі — "відчуження від народу", закидає що його гетьманська ґвардія складалася "з усякої наволочі", що він викликав "гнів і ненависть серед народу", якого він тримав лише "страхом", що за нього на Україні "бідним людям стало гірше, як за ляхів"; що нарід "не любив його і не вірив йому", і т. и. Висловлюючи такі погляди на великого гетьмана, М. Грушевський, очевидно, не завважав, що суперечить сам собі. Бо коли б Мазепа мав дійсно таку лиху славу, то нарід скористав би з першої нагоди, щоб дати вираз своїй нехоти до гетьмана. Тим часом М. Грушевський сам пише, що по стороні Петрика (що підняв повстання проти Мазепи) — були лише "самі татари"; що "січове товариство не пристало до Петрика", а "Петрикові листи, розіслані в пограничні місця українські, теж не мали впливу" на народ. Одним словом — твердження професора про "антинародність" Мазепи були цілком неправдиві.
Тим не менше, подані в дидактичній і аксіоматичній формі, вони збаламутили, в своїм часі, многих українців. Не дивно, що коли в 1918 р. зайшла справа про всенаціональну панахиду по гетьмані Йвані, російські кола зараз же підсунули гетьманові Павлові книгу, з нападами на Мазепу, славного українського вченого, безперечного авторитета всього демократичного українського табору.
15
Полк. Е. Коновальця я пізнав в студентські часи у Львові перед 1-ою війною. Стрічався з ним по війні у Відні й у Львові. За його ініціятивою віддала мені "Вид. Спілка" редаґування ЛНВістника в 1922 p., мимо протестів О. Олеся і М. Грушевського, який вже тоді перекинувся на сторону Москви. В 1934 p., коли на запрошення товариства "France-L'UiKraine" (Карашевича-Токаржевського) я приїхав з відчитами до Парижу, — то мав там кілька сходин з полк. Коновальцем. Бачився я тоді і з полк. Василем Вишиваним (Вільгельмом Габсбурґом) — на Rue d'Acacias, де він тоді мешкав, — раз з Коновальцем, другий раз — сам. Кілька разів бачився теж з ним на Rue Thenard, в готелі, де замешкав я, і де Василь Вишиваний був гостем п-ва Томаріїв. По другій війні Василь Вишиваний був схоплений большевиками у Відні. Є дані думати, що не обійшлося тут без провокації з кругів ближчого оточення архикнязя.