З січовиками, австрійськими громадянами, здається, буде добре. Гетьман в розмові зі мною назвав Форґача "с-им сином" за те, що той досі не поладнав справи з стрільцями галицькими.
Гетьман не раз висловлювався драстично-точно. Одного разу, коли розмовляв з ним в палацовім парку, приніс йому якийсь урядовець на оцінку військову шапку ("картуз"), як проект шапки старшини української армії, якийсь оперетково-фантастичний. Гетьман, взявши, ледви глипнув на шапку, і зараз же віддав її назад урядовцеві зі словами:
— "Це має бути шапка офіцера української армії?! Це шапка швейцара з б…..ю"!
Засоромлений урядовець поспішив втекти разом з тим нещасливим винаходом. І в поважніших випадках вмів часом гетьман давати моментальну, по військовому прецізну, оцінку позитивну чи неґативну — якогось факту чи людини.
Гетьман ще не змінює програми своєї. Остається все так, як було, коли він давав мені на оцінку свою програму ще перед переворотом. Деякі точки і неясности, напр., в справах земельної реформи і Церкви, пояснював тим, що треба зробити так, аби — "ці люди бодай не шкодили нам". Переконати мені його тоді не вдалося.
Тепер Національний Союз, здається, вже годиться на думку, що гетьмана треба єднати проти великих власників і німців.
Переглядав "Робітничу Ґазету", часопис українських С.Д.-ів. Пише в справах міжнародніх та українсько-російських, про ролю російського лібералізму — менше-більше те, що я писав 5 літ тому і за що мене тоді наша преса виклинала, як ворога народу. Не дивуюся, що вони мене не терплять, бо такі річи не прощаються.
Приходив Єловицький, щоби знов розпочати заініціовані Липинським розмови з українськими поляками. Не беруся за це. Хай то краще Липинський орґанізує.
Був у мене прив. доц. Смаль-Стоцький. Оповідав, що в Берліні, в Парляменті і Головній Кватирі не дуже прихильно думають про нас; та що таке відношення почасти поясняється русофільськими справозданнями з України. Підтвердив знану мені вже чутку, що архикнязь Вільгельм вратував дещо для нас на нарадах в Головній Кватирі. Тепер взагалі не підлягає сумніву, що Ґренер і компанія ведуть русофільську політику. Розпитував про гетьмана, Національний Союз і т. п.
Проф. Єрінґ переказував мені, що вони (німецькі професори) хотіли б з нами зійтися, може в четвер ввечері.
Цим професорам робили приняття вже в Національнім Союзі. Коли Д. Левицький запитався, чому не запросили мене, відповіли коротко: "Донцов правий". Вчора говорив з Павлюком і Крилачем, членами хліборобської партії. Обидва апробують нашу постанову про виступ з Національного Союзу. Так само й Міхновський; коли був тиждень тому у мене, нічого не говорив проти цеї постанови, яку я з таким трудом перефорсував на Ґенеральній Раді партії. Я задоволений з того, що удалося (хоч трохи пізно) дві речі: добитися виступу партії з Національного Союзу і розіслати орґанізаторів на провінцію.
Від Калиновича з Відня лист. Просить директив. Має писати в своїй часописі про Крим. Моя стаття про Крим обійшла кілька німецьких ґазет.
Був у мене в хаті ґр. Тишкевич (син ґр. Михайла[26]. Щойно вернув з села. Досить зручно погодився в своїми селянами. У нього тихо. Іронізував з земельного закону уряду. Найвища норма — 25 десятин є перешкодою для дідичів продавати свої землі, бо нема надії, ані змоги знов купити. А рівночасно це не стримує спекуляцію. Оповідав забавний приклад, коли один жид знайшов 66 підставних покупців, давши їм за це по 1000 рублів. Купувалося нібито кілька участків по 25 десятин, а на ділі один великий маєток переходив в одні руки. Оповідав, що поляки на Україні мають чимраз менше віри в тривалість існуючого режиму. Липинський пропонував графові вступити в нашу дипльоматичну службу. Той відмовився, бо на його думку, українська держава не має одної сталої, певної ідеї. На його думку німці теж в Україні "розчарувалися". Маю вражіння, що за всім тим розумованням криється щось інше… Що привезе гетьман з Берліну?
Наші демократичні політики носяться з думкою зробити віче в справі Холмщини і Галичини. Про Крим нема мови. Був Смаль-Стоцький з Берліну. Бачив він Цьокана, який оповідав про тенденції деяких кол в Галичині запровадити целібат серед нашого духовенства. Нібито на те, щоб виховати кадри уніятьских місіонарів на Україні. Думаю, що така реформа не буде в Галичині популярна, а місіонарів, коли б хотіли, могли б мати з Василіян. Передав через Цьокана лист до архикнязя Вільгельма і одну мою тут видану брошуру про політичне положення. Єловицький занепокоєний чутками про українсько-литовське зближення.
26
Тишкевич — син ґр. Мих. Тишкевича (здається на імя Станислав), був. посла України при Ватикані і в Парижі, знаного українського патріота. Його листи до мене і спогади видрукував я в львівськім "Вістнику".