Між німецькими вояками шириться большевицька пропаґанда. Сьогодні в Клюбі бачив Олеся. Всі думають, — казав він, — що я є головна перешкода для вступу хліборобів Шемета до Національного Союзу. Коли я заперечив свої впливи в партії, бо ж Сергій Шемет є її досить енергійним провідником, — то ця велика дитина образилася. Попрощався зо мною з словами: "Позбавляю вас приємности говорити з дурнем". Він є завше в стані якоїсь метушливої екзальтації.
Гетьман мав сказати Коновальцеві, щоб він з своїми стрільцями відійшов до Галичини, коли є вони самостійниками. Бо — "Антанта хоче федерації". Не знаю, чи слова гетьмана автентичні. Саме ж твердження про таке бажання Антанти — фантазія. Маємо певні відомости, що нічого іншого Антанта не бажає, як тільки, щоб Україна тримала фронт проти большевиків. Бажає собі національного українського кабінету лише без ґерманофілів. Здається, відповідний спис міністрів післано в Ясси, де вже знаходиться Антантська місія. Про такі бажання Антантських держав повинен знати й гетьман. Всі чутки про жадання якоїсь федерації з Росією збоку Антанти, — мабуть вигадки російських кругів, щоб зробити натиск на гетьмана і змусити його скінчити з незалежністю.
Шемет, Міхновський і я були як делєґати на нарадах Національного Союзу. Пропозиція Шемета повідомити гетьмана про наші остаточні домагання, — Національний Союз відхилив. Національний конґрес відбудеться, вони певні того.
Коновалець сказав, що виїздить нині до Білої Церкви. На прощання порадив йому вертати якнайскорше назад з своїми. Хмара чуток про змови, повстанські рухи, пересування військ.
Ці чотири дні, що я не брався за перо, найстрашніші за весь час, коли я роблю ці нотатки. "Федеративна" грамота гетьмана ("дорога всім нам Росія") і виступ Директорії. На міських вуличних тумбах розліплені маленькі відозви Директорії, в яких повідомляється про її утворення і про початок повстання проти гетьмана. Все зірвалося з ланцюгів — арешти, російські добровольці, які підняли голову, Коновалець, Біла Церква, Петлюра, Фастів, Харків, — Болбочан, непевність в гетьманських кругах.
Кілька знайомих на вулиці перестерігали мене, що виданий приказ про арешт многих українців, а в тім числі і про мій арешт. Чи це йде зі сторони палацу, німців, чи добровольців, не міг ствердити. Перестав ходити до бюра, і не ночував дома. По проголошенню федерації уважав свої відносини до гетьманського уряду за зірвані. Бачився з Тіллем, він сам нічого не знає. Г. Ч. усміхаючись, сказав, що він (цебто російські кола) сподівався замість назвиська Шевця під відозвою Директорії, прочитати інше.
Обідав в "Ґрандготелю", де бачив Дірксена і Тілля [42]
Питалися вони мене про новини. Сказали, що в громадянській війні, яка вибухає на Україні, німці будуть невтральні, але не потерплять нарушення ладу і порядку. Як можлива громадянська війна без нарушення ладу і порядку, цього заступник Мумма мені не пояснив. Хоч зрештою подібна була в 1917 році думка і Винниченка з Центральною Радою: робити революцію без нарушення ладу і порядку. Боялися німці большевизму. Запевняли мене, що коли я бажаю щастя своїй країні, то мушу стримати своїх приятелів від активних виступів проти Києва…
Вулицями міста, особливо вночі, чутно стрілянину. Арешти йдуть далі. Нині перший день випав сніг.
Стрів Чеботарева в цукерні "Маркіза". Призначив йому побачення пополудні у В. Місто ще несвідоме подій, які на нього зваляться. Обідати пішов в один малий ресторан на Бульварно-Кудрявській. Музика пригравала з "Травіяти" і якісь циганські романси. Увечері місто понуре. Темно як на селі. Сидів в кавярні "Семадені" на Васильківській. На столиках скупо розставлені свічки, електрики нема. Трамваю теж, лише деколи розбиваються вулицями авта.
Рано на Терещенківській стрівся з Айхельманом, полк. Мішковським і Левицьким. Ціла Україна у вогні. Лівобережжя відпало від гетьмана. Петлюра вже близько коло Києва. В головнім штабі добровольців переполох. Стрів ґен. Спаноккі. Давно його не бачив. Виглядає добре, з неминучим моноклем в оці. Бачив Дідушка. Перестерігав, шоб я не ходив пізно вулицями.
Був з Шеметом і Леонтовичем у Славінського. Гетьман призначив новий русофільський кабінет Гербеля. Закордонні справи, замість Дорошенка, буде мати Афанасієв. З українців лишився лише В. Науменко[43]. Напрям політики, очевидно в дусі федеративної Грамоти. Мій приятель, прс-ф. І. Р., до якого вступив, втішився, бо чув, що мене вже взяли.
42
В тім хаосі — листопад 1918, — коли німецька влада заняла невтральне становище в громадянській війні на Україні, а добровольці російські не мали ніякого зорґанізованого поліційного апарату для виловлювання ворогів "федерації", вистарчало, щоб уникнути арешту, не попадатися їм на очі і мати деяку вправу в конспірації. Цю вправу я мав з часів, коли був в Р. У. П. і в У. С. Д-ії. Помагала ще, звичайна, в такі часи, неузгідненість акцій між поодинокими орґанами влади. Подібне переходив я в 1940 р. під час короткої горожаніської війни в Букарешті, коли по втечі короля Карла, прийшла до влади вперше "Залізна Ґвардія" (Кодреану), а згодом її усунув ґен. Антонеску: в полуднє я міг бути присутним (з офіційним запрошенням) разом з иншими (представниками чужоземної преси на пресовій конференції премієра, а дома знаходив завізвання Сіґуранци (рум. політична поліція) до такого і такого дня виїхати за границі Румунії. В наслідок доносів декого з моїх "любезних земляків", які перед приходом німців до Румунії доносили на мене як на "небезпечного ґерманофіла", а по приході німців — як на "небезпечного антантофіла". Цею своєю увагою обдаровували мене деякі з моїх земляків майже в кождій країні, куди мене заносило еміґрантське блукання, і де вони взяли патент завідувати українськими справами.
43
В. Науменко був людиною аполітичною, але як редактор "Кіевскої Старини", активний член „Т-ва Нестора Літописця" і як директор веденої в українськім дусі, з виключно українським учительським персоналом ґімназії у Київі, не мав симпатій у росиян. В 1919 р. замордований большевиками.