Нарада партійної Управи. Київ у вирі чуток. Під впливом настроїв в уряді, на провінції шириться большевизм. В Святошині банди "партизанів" грабують і мордують "буржуїв". Творяться всюди революційні комітети. Влада командантів на місцях слабне.
Управа хліборобської партії приняла мій внесок зажадати від Директорії: 1) заведення воєнно-полевих судів проти грабіжництва і большевицької аґітації, 2) переформування "Інформаційного Бюра", 3) видання ясної національної деклярації політики уряду, 4) недопущення творення "совдепів" в армії, 5) зосередковання влади в руках С. Петлюри і уділення йому надзвичайних повновластей. Здається, що цілий світ провалюється в безодню, і ми з ним.
Симптоми большевизму! Підлітки хлопчаки зачіпають прилично убраних пань на вулиці, лають їх "буржуйками", бомбардують нераз сніжними кульками. На фіякрах — розбавлені вояки з своїми "дамами".
В колах Директорії — безлад і прострація. Винниченко грозить відходом. Експанзивний Швець хоче або застрілитися, або когось застрілити. Невідомо чи встані Петлюра опиратися Винниченкові. Дідушок оповідав, що в Директорії якесь божевілля. Кляне її. На міністрів призначено хлопчаків, або туманів. Міністр закордонних справ, Чехівський, не знає ні одної чужої мови, поза Україною ніде не бував[47].
В пів до першої запросив мене до себе ґр. Берхем. Маса валізок і скринь, спакованих і поставлених кількома рядами вздозж стіни: "райзефертіґ". Вигляд досить переполошений. Хотів би поговорити, як сказав — з кимсь без товмача. Нарікав, що йому затримують транспорти. Не мав поняття про Директорію, а властиво про проект деклярації нового уряду. Збирався їхати до Петлюри і питався, який, на мою думку, вихід з положення? Я виложив йому мій плян, прийнятий вчора нашою Управою.
В Клюбі Пилипчук, Богун, Вольська та інші хотіли втягнути мене до творення якогось нового табору. Здається, це не поважне. Дав до "Відродження" інтервю з моєю програмою. Російська ґазета, яка під час облоги Києва, "щоб нам не шкодити", не видрукувала нашого спростовання в справі федерації, тепер помістила нашу заяву на видному місці.
Стрів Б., того самого, що в першу суботу по "федеративнім" перевороті, попереджав мене в Клюбі, що на мене виданий приказ про арешт, та що я не повинен показуватися тут, — тепер оповів мені, що 5 мінут по тім, як вийшов тоді з Клюбу, зявилися там 8 вартових і 5 добровольців, шукаючи за мною. Певно, теж і за іншими.
Нині увечері моя хата, на долішній Великій Володнмирській, недалеко від Музею, стряслася від вибуху. Вибухла бомба в Педагогічнім Музеї, де зігнано полонених москалів добровольців.
Розмовляв з Чехівським про моє відношення до Директорії. Він є за тим, щоб я їхав закордон. Зустрів одного знайомого німця. Берхем йому оповідає, що я задивляюся на ситуацію песимістично. "Трибуна" видрукувала моє "реквієм етернам" гетьманові, — статтю, яку я їй приніс ще лід час облоги.
Директорія йде вліво. Вакханалія. Всіх викидають з посад, хто не є соціялістом. Нічого не розбудовують, рабське малповання большевизму. Страх перед рішучими заходами проти червоних.
2 січня 1919.
Приїздив до мене кн. Фюрстенберґ. Здезорієнтований і пригноблений. Богун все ще мріє про бльок поміркованих партій.
Аґонія. Хочу виїздити з паризькою місією. Телефонував до Коновальця, що хочу бачити його. Він відповів, що теж давно хотів зі мною говорити. Отже сходимося завтра о 10-ій.
Харків взятий большевиками. В Житомирі Совдеп, Лівобережжя непевне, у Болбочана мало війська. З Шеметами і Міхновським виробили плян нашої акції.
О 10-ій рано у Коновальця. З ним говорив годину. Розмова була для мене надзвичайно цікавою. Порушили ми справу, для мене найцікавішу. Можливість є і — дуже легко. Плян удався б напевно. Дальше треба було відповісти на питання: як провінція, а спеціяльно Полтавщина? Партії? Росіяни?[48].
О 1-ій був в міністерстві закордонних справ. Якась нарада в справі від'їзду. На бенкеті, що уряджувала українська демократія для Директорії і для чужих дипльоматів, я не був. Були там Шишманов, Фюрстенберґ, Коновалець, Петлюра, Тілль та инші.
Пізно увечері продовження наради з Коновальцем у мешканні Р-х. Міхновський, Шемет, я приймали Коновальця в кабінеті господині при чорній каві. Отже, над партіями можна легко перейти до порядку денного. Спірітус мовенс скрайнього (лівого) напрямку міг би піти геть сам. Натомість справа з військом і з місцевою адміністрацією, здавалось, найповажнішою і найменш певною. В усім, що ми почули, бреніла якась трівога. Унтертон був: нема з ким будувати державу. Коновальцеві вирвалося характеристичне признання: "з соціялістами держави не збудувати"! Дуже важке для нього питання — кілько війська можна б вислати на Полтавщину? Всі ми прийшли до одної думки: середина не є життєвою. Прийде або — большевизм, або — тверда рука. Обіцяв полковник обговорити все з найбільш міродатною особою і подати йому до відома наші пляни. Думаю, що в суті річи арґументація Коновальця була така: для військової диктатури потрібно війська, а військо…[49].
47
В. Чехівський — член Ц. К. Укр. Соц. Дем. Партії. Політика ніколи не була його стихією. Вже в 1920 pp. зайнявся він виключно церковно-реліґійними оправами, ставши одним з орґанізаторів Укр. Правосл. Автокеф. Церкви.
48
Цей уступ написаний був умисно езопівською мовою. Говорилося про можливість військового перевороту. Згадуючи про провінцію і партії, Е. Коновалець побоювався активної опозиції соціялістичних партій на провінції, в разі переведення військового "coup d'Etat". Але, як показали пізніше події, і проти Директорії зараз же повели ворожу аґітацію ліві "ес-ери" і "ес-деки". Російські ж партії на Україні — теж так чи сяк були проти всякої української влади. Що до партій жидівських, то головні з них СЕРП (соц. евр. роб. пар.) і "Бунд" зразу ж визнали "уряд" X. Раковського на Україні. До речі, повний титул "Бунда" звучав: "Еврейскій Рабочій Союз в Литве, Польше и Росіи", хоч в Росії він не діяв, лише на Україні, але Україна для бундівців — теж була Росія.
49
„Спірітус мовенс «крайнього (лівого) напрямку" — це Винниченко. "Найбільш міродатна особа" — це С. Петлюра. Думаю, що полк. Е. Коиовалець не мав в дійсности таких скептичних поглядів що до армії, лише з инших причин (може не сподіючись згоди Петлюри на наш задум), — підкреслював в той спосіб труднощі переведення цілого задуму.