Петлюра мав заключити угоду з представниками Антанти в Одесі, яку покинули добровольці.
Липинський дав лист від молодого ґр. Тишкевича. Той пише про створення нової партії правішої від хліборобів-демократів. А на чолі тої партії стоять, нібито, Міхновський, Чикаленко і Донцов. Дійсно, точні відомости!
Сьогодні був на прощальнім виступі німецького Фолькстеатру-Каммершпілє. Виставляли Шніцлера "Абшідссупе", куплети, танці і — одна модерна комедія: руїна і упадок інтеліґентського стану, опановання світу різниками і ґешефтсманами. По кількох літах — в цій комедії — стрічаються два колишні шкільні товариші. Один — типовий інтеліґент, в окулярах, вихований, з добрими манерами. Другий — ординарний, грубий ковбасник, якого свого часу викинули з гімназії і який — якраз через це — пустився на ґешефти і "гат ц'вос ґебрахт". Тепер, отже, може не стидатися свого віденського діялекта і навіть зробити протекцію для свого колєґи — невдахи-інтеліґента. Нова "вища кляса", і нова, демократична дипльоматія… В ресторанах старої, передвоєнної публики — ні сліду. Світ стає заординарний. Товариство — ґешефтярі, християн мало. До цеї публики пристосовується тепер і мистецтво, і театр, і преса, і все життя. Згадую часи коротко перед війною в цім самім місті. Повітря було й тоді, як перед бурею. Але було якесь змагання наперід, змагання до чогось, бажання крикнути, зробити щось, розвіяти навислу хмару; хотілося, щоб скорше ударив грім, щоб прочистив млосне, задушне повітря. Світ ще був тоді гарний і ним не правив ще плебс.
Кабарет "Феміна", де ріжні співаки і "артисти" не соромилися, в куплетах висміювати "Фатерлянд'', який нагло — "іст зо кляйн ґеворден". І ціла саля іржала з захоплення. Найшляхетніше топчеться в болото. Зудерман, у своїм романі "Каценштеґ", з наполеонівських часів, часів найбільшого морального занепаду Німеччини, писав: слава Богу, що серед того потопу і занепаду всіх чеснот і моральних звязків, які принесла війна, — що лишається хоч юдин сталий бігун — "Фатерлянд"… А коли й це гине?!
Кілька членів місії, з Дідушком виїхали до Берна. Половину місії звільнили, щоб їхали назад до Києва. Дехто на власну руку перебирається до Парижу. Є в місії якісь москалі і жиди, яких ледви хто знає.
Є звістки, що голосами хліборобів-демократів і галичан, большевицький земельний законопроект Директорії — Трудовий Конґрес відкинув. І то добре.
Липинського досі болить, що земляки — "йому не довіряють". Як же могло бути інакше? Не терплять вони нікого, хто не запобігає їх ласки, уникає товаришувати з ними і випрошує собі всякі фаміліярности з їх сторони.
Рано був у Липинського. Обговорювали дальше наш плян акції проти большевизму.
Вчора запросив я Липинського, Біленького, Д. Левицького на обід в "Імперіялі". Говорили про біжучі справи і про становище наших місій.
Сьогодні виїжджаю з Відня. Дістав телеграму від Лукасевича. Запрошує працювати з ним в нашій місії в Берні, шефом пресового бюра. Моя друга еміґрація.
Післяслово
Я вже зазначив, що з інших причин я в листопаді 1918 р., відійшов від гетьмана, ніж виступили проти нього демократи, соціялісти й комуністи. Їх протигетьманські арґументи були нещирі, ними вони лиш маскували справжню причину своєї ворожнечі до режіму 29 квітня.
Що гетьман був "царським ґенералом" і перед 1917 р. не брав участи в національно-українськім русі? Я вже згадав, що це саме можна було б закинути і ґенералам Директорії… Що гетьман проголосив федерацію з Росією? В устах соціялістів це не був арґумент, бо самі вони були федералісти… "Карательні" загони по деяких селах? І це в устах соціялістів не був арґумент. Бо що були ці загони, порівнюючи до большевицького нищення нашого селянства? А воно ж не стримало наших соціялістів (Грушевський, Винниченко, Вітик, Лозинський, Ю. Бачинський) — визнати московсько-большевицьке правління в Києві, якому радо пішли служити, відмовляючись служити гетьманові. Що гетьмана підтримували німці? Так, аж до повстання проти нього. Але ж німці підтримували і Центральну Раду. Їх і запросила на Україну Центральна Рада, не гетьман.
Ці арґументи в устах демо-соціялістів були лише пропаґандові. Справжня-ж причина їх ворожости до режіму 29 квітня була та, що гетьман був чужого, ними зненавидженого, середовища; що був пан. Цеї категорії земляків демо-соціялісти не зносять.