Про Вільгельма-архикнязя оповідали мені цікавий анекдот. Він дуже хотів познайомитися з Махном, але його — занадто льояльне — стрілецьке окруження відмовило його від того. Мовляв, чи ж випадає Габсбурґові бачитися і розмовляти з таким бандитом? Вільгельм відповів: "Шкода! остаточно, чи ж не були перші Габсбурґи такі самі, як ваш Махно"?
Лише діставшися знову до Києва, під час світової війни і революції, починаю розуміти ліпше історію давньої гетьманщини. Боротьба ґруп, партій, котерій, аґентур, держав, окремих особистостей і цілих концепцій історичних на цім маленькім куснику Божої землі, що зветься Україна. Те саме, що й тоді. Титанічні подриги, і…
О 8 год. на обіді у гетьмана. Наліво від нього сиділи майор Гаазе, один його лейтенант, Полтавець та інші. Направо — я, Палтов, ґен. Дашкевич-Горбацький та ін.[4]. Оповідав м. і. гетьман про те, що треба скорше провести закон про підданство. Незадоволений був з Ради Міністрів, яка заповолі йому працює: "Я б усе робив без неї, звичайними приказами". — "Або просто телефонічно" — вставив я. Палтов глянув на мене зляканими очима, мабуть перецінюючи загальне зрозуміння для мого дотепу. Зрештою, це не була іронія з моєї сторони: я відчував, що тепер, — нерішена ще війна, змора большевизму над нами, — треба ділати страшно скоро і рішуче, власне декретами. Гетьман оповів про сенсацію, яка мала наступити за кілька днів. З приводу свого визнання Центральними Державами, має видати універсал, в якім, за прикладом давніх гетьманів, уживатиме виразу — "Ми".
"Як Ви думаєте, — звернувся до мене, як це буде принято"? — "Цензори, пане гетьмане, матимуть багато роботи", — відповів я. Мав я на увазі обурення демократичної преси на таку нову формулу.
Майор Гаазе безцеремонно інтерпелював мене з приводу "тенденційности" УТА, яка інформувала (— навіть не про всі!) розрухи на провінції. Пан майор був незадоволений з того. Офіційно ці розрухи не існували. Говорив теж про намір німців видавати часопис для людности України в цілях німецько-українського зближення. Лише один клопіт мав — в якій мові цей часопис видавати? Відповів я, що коли Німеччині залежить на зєднанні українців, хай видає по-українськи; коли ж росіян — по-російськи… Відповідь, маю враження, його не задовольнила. Я умисне удавав наївного і не поміг пану майорові, коли він, даремно шукаючи на моїм обличчі хоч тінь зрозуміння для своїх плянів, старався виложити ціль і конечність такого орґану преси.
По цім обіді і розмовах при столі, приємно відітхнув на вулиці. Щойно перейшов дощ і повітря було чудове.
"Кієвськая Мисль" і "Рабочая Жизнь" починають нагінку на новозасноване пресове Бюро, і на мене. Не знати, чого вони виходять з себе — чи тому, що я промовляв на з'їзді преси по-українськи, чи тому, що промовляв проти федерації. Злі язики називали цей з'їзд преси — "всеєврейський сєзд русской печаті на Украйне". Сказати цьому зїздові кілька слів післали й мене.
Бачив Липинського. Вчора казав мені гетьман, що він призначений вже нашим послом до Відня. Проти цього плететься інтриґа, як кажуть, з російської сторони. Його противники висувають на пост віденського посла якогось ґен. Семенова, який був в царській контррозвідці і військовим аташе у Відні. Пости послів обсаджуються незавше як треба. В Берліні — барон Штайнгель, кадетський українець, в Софії українофіл Слівінський.
4
Майор Гаазе — німецький зв'язковий для політичних справ при Гетьмані. Особистим заявковим цісаря Вільгельма при Гетьмані був ґр. Альвенслєбен. Полтавець — типовий авантурник, був на еміґрації в Мюнхені, коли починався там нац. соціалістичний рух. Видавав свою часопись там, уважав себе орґанізатором "козацького руху" на еміґрації.