Кількакратно переконував я Шеметів і Міхновського покласти натиск на розбудову партії хліборобів на провінції; не лучитися з політичними трупами — "ес-ефами", а тим менше з збанкрутованими хлопчиками без майбутнього — з "ес-ерами". Старався переконати їх перенести тягар роботи партії на провінцію, в терен, заснувати партійний орґан. Було це досить тяжко. Уважали, що головна робота є тут, у Києві.
Вчора був в Кістяковського. Потім — в ресторані, на принятті, на честь берлінського гостя, фон-Вальдена. Промова німецького посла. Мумм виходить з факту присутности німецьких військ на Україні — "індем унзере трупен да зінд" і т. д. Робить вражіння людини, яка знає чого хоче.
На приняттю трапився зі мною комічний інцидент. Гостей було з сорок чоловіка. На другім від мене кінці стола, коло Мумма, австрійців і деяких гетьманських міністрів, в тім числі і Д. Дорошенка, — вставали і говорили промови. На моїм кінці, маючи цікавих співрозмовців, я, занятий ними і добрим вином, не звертав уваги на промовців, серед яких був і Дорошенко. Коли нагло, через стіл посол Мумм попросив мене перекласти по-німецьки промову, щойно виголошену по-українськи Д. Дорошенком… Я мусів встати і від початку до кінця заімпровізувати переклад промови, якої я не слухав, але яку — на мою думку, в тих обставинах, повинен був би виголосити міністер заграничних справ української держави. Хутко по тім Палтов, який увіхався всюди, підійшов до мене і з веселим обличчям шепнув на вухо: "ґалупчік, ви вєліколєпно пєрєвєлі"!
Др. Кавчіч оповів, що моя стаття в київській пресі — "Перед розв'язкою", з критикою центрально-радянського бедламу, ще перед переворотом гетьманським, — була переложена в німецьких і чеських ґазетах, в деяких частинно сконфіскована.
Вчора ввечері у Шеметів. Ґрунтовно розійшовся з ними. Здавали справу на засіданні Комітету хліборобської партії з своєї візити у Ґренера. Цей останній насамперед повчив їх льояльности, вказуючи, на їх запит, що німці не вмішуються у внутрішні справи України, та що зміна кабінету залежить від гетьмана. Я зайняв становище проти таких паломництв. Дехто з присутніх був дуже ображений. Боюсь, що через ці ходження від одного ґенерала до другого, а від них до гетьмана, занедбується роботу на провінції. Досі не міг намовити їх взятися за видання партійного орґану. Втішився я, що Липинський і Ющишин стали на мою сторону.
Сьогодні був у Кістяковського. Був дуже чемний. Зачинає навіть закидувати по-українськи. Оповідав, що по битві під Полтавою, залишився в живих лише один Кістяковський, від якого і пішов увесь його рід. Подумав я: якто один щасливий випадок може мати такі нещасливі наслідки… Був у мене др. Єнні з карткою від д-ра П. Рорбаха. Зробив його нещасливим, почавши оповідати про архикнязя Вільгельма. Він пробував був закидати щось про федерацію і дуже був незадоволений, коли я сказав йому, що всяку злуку з Росією уважали б ми за найбільше нещастя для України.
Рорбах вибирається до Києва. Запізнався з ним в 1914—16 рр., в Берліні, коли провадив там українське пресове бюро і писав в німецьких місячниках і тижневиках. Пригадую, давав йому перед друком на перегляд мій скрипт — "Велика Польща і Центральні Держави", звернена проти модних тоді великопольських проектів, які обіймали в майбутній польській державі, опріч Конґресівки, також Холмщину і Галичину. Нераз удавався до його помочі, коли берлінська цензура не пропускала деяких моїх статтей[8].
Справа Криму знов актуалізується. В Міністерстві Закордонних Справ пропонують мені зорґанізувати товариство охорони Криму, як інтеґральної частини української держави. Надумалися! Коли я вперше, прибувши до Києва, порушив цю справу в нашій пресі, трактуючи Крим як невіддільну частину України, многі кивали головами на це, як на недемократичну єресь. Як на них — повинен був Крим мати право самоозначення. А коли б, виконуючи це право, він віддав би весь півостров, що прилягав до України, з усіма його базами, портами і твердинями в руки якоїсь, ворожої нам держави, — тим гірше для нас. Демократичні засади святі! Віват юстіція, переат Україна! При нагоді мушу поговорити про це з Дорошенком.
У гетьмана. Гнівається на наших лівих партійців. Каже, що хоче збудувати Україну — "на злість українцям". На соціялістичних партійців був особливо лихий. Казав:
"Всі вони хочуть бути міністрами! Ну, посудіть самі, чи вони надаються на це? Дехто — може. Напр., С. Шелухіна я хотів би зробити міністром, але решта? Вони звикли до театру, та ж ціле українство виросло на театрі! Їм важна не суть, а форма. Якби я так вийшов перед ними з якимсь отаким пером на шапці (він зробив жест рукою), — все було гаразд"…
8
В 1914-16 я співробітичав, крім инших німецьких місячників і тижневиків, в журналі д-ра П. Рорбаха ("Das groessere Deutschland", пізніше "Die deutsche Роlitік"). В 1918 p. Рорбах приїхав до Київа (в Щоденнику немає чомусь про це замітки), де й я бачився з ним; разом з п. Квіткою (чоловіком Лесі Українки) і ще з кількома приятелями мали ми сходини з ним. Бачився з ним і під час другої війни.
Він стояв тоді здалека від гітлерівців і осуджував, як непотрібну, війну 1939 р. Лучило мене з ним його незмінне прихильне відношення до справи політичної незалежности України, і, такеж незмінне анти-російське наставлення. Російську імперію прирівнював до помаранчі, яка лише назовні виглядає як цілість, і зразу ж покажеться зложеною з ріжних сепаратних частин (скибок), як здерти з неї скіру.