— Справді? — спитав Тегумай голосом, до якого вдаються дорослі, коли всерйоз уважно слухають. — Ну-ну, сонечку, продовжуй.
— От біда! — досадливо зітхнула донька. — Мені важко намалювати усього коропа; втім, я принаймні можу зобразити щось, що означатиме його рот. Тобі ж відомо, як ці риби стоять униз головою, риючись у мулі? Ну, ось уявний короп (та вважатимемо, що він намальований повністю), а ось лише його рот, і це означає «А».
І Теффі намалювала таке.
— Непогано, — схвально зронив батько, переносячи малюнок на власний шматок кори для себе. — Між іншим, ти забула вусик, який звисає уздовж коропового рота.
— Але я не зумію намалювати, татусю.
— А нічого і не треба малювати, окрім ротового отвору й вусика через нього. Тоді ми напевне будемо знати, що це короп, бо в окунів та форелей вусів немає. Дивись.
І Тегумай зобразив таке.
— Зараз я теж спробую, — пожвавішала дочка. — А тобі буде зрозуміло, коли побачиш оце?
Й вона намалювала таке.
— Цілком, — запевнив її тато. — Угледівши цей знак хай би там де, я так само здивуюся, начебто ти вискочила з-за дерева й верескнула: «А!»
— Тепер крикни ще що-небудь, — заканючила Теффі, неприховано пишаючись собою.
— Йа! — щосили гаркнув Тегумай.
— Гм, — дещо спантеличилася доня, — якийсь змішаний звук. Кінець — це «А», рот коропа, проте що нам робити з початком? Й-й-й і а! Йа!
— Згоден, це вельми нагадує звук «короповий рот», — мугикнув батько, якого також захопила нова гра. — А спробуймо намалювати ще одну частинку коропа та з’єднати обидва рисунки.
— Е, ні, якщо їх з’єднати, я забуду, — запротестувала Теффі. — Зображуй окремо. Намалюй його хвіст. Бо якщо риба тримається сторчголов, то хвіст — зверху. Крім того ж, гадаю, хвости мені буде легше малювати.
— Доречна думка, — визнав Тегумай. — Ось хвіст коропа для звука «Й[72]».
І тато накреслив таке.
— Тепер спробую я, — мовила донька. — Але пам’ятай, що ти малюєш краще за мене. А нічого, якщо це буде тільки частина хвоста, поділеного навпіл та мудрована лінія вниз замість того місця, де він з’єднується?
І вона зобразила таке.
Тегумай кивнув на знак схвалення, а його очі блищали від гарячкового збудження.
— Чудово! — сплеснула в долоні Теффі. — Ану крикни ще щось, таточку.
— О! — загорлав батько.
— Ну, це дуже легко, — просяяла малеча. — Твій рот стає округлим, немов яйце або камінь. Отже, яйце чи камінь підійдуть для цього звука.
— Яйця або камені не завжди під рукою. Нам доведеться вивести щось подібне цьому.
І Тегумай намалював таке.
— Ого, — широко розкрила очі Теффі, — скільки ми малюнків-звуків вигадали: рот коропа, хвіст коропа та яйце! Кричи ще, татусю.
— Тс-с-с! — шикнув татко, замислено зморщивши чоло, але доця була надто збудженою, щоб це помітити.
— Теж зовсім нескладно, — зраділа вона, енергійно дряпаючи кору.
— Га? Що? — скинувся Тегумай. — Я просто задумався і не хотів, аби мене відволікали.
— Хай там як, це звук. Так сичить зміючка, коли не хоче, щоб її турбували. Давай зробимо звук «С» у вигляді змії[73]. Як тобі, тату?
І Теффі вивела таке.
— Отож, — задоволено констатувала дівчинка, — це буде другою дивовижною таємницею. Якщо я побачу намальовану змію біля входу до твоєї маленької комірчини вглибині печери, де лагодяться списи та багри, то зрозумію, що ти в роздумах, і тому зайду навшпиньках. А якщо я побачу такий самий малюнок на дереві біля місця, де ти рибалиш, то здогадаюся, що це знак мені ступати тихо, аби не шуміти й не відлякати всієї риби.
— Справді, — пригорнув її Тегумай. — Гра ця набагато серйозніша, аніж тобі здається. Теффі, люба, у мене таке враження, що завдяки доні твого батька сталася значуща подія, якої не траплялося відколи представники племені тегумай почали використовувати акулячі зуби замість кремнію для наконечників їхніх остенів. Схоже, ми розкрили важливу таємницю світу.
— Тобто? — затамувала подих дитина, чиї очі так само блищали від хвилювання.