— А от, послухай, — усміхнувся татусь. — Як буде «вода» мовою тегумай?
— «Йа», звичайно; що також означає «ріка». Зокрема, «Вагаййа» — річка Вагай.
— А як буде «погана вода», випивши яку, можна заразитися лихоманкою — «чорна вода» — болотяна вода?
— Зрозуміло, що «Йо».
— Тепер, дивись, — умостився зручніше тато. — Припустимо, ти угледіла цей значок поблизу калюжі на бобровому болоті.
І Тегумай намалював таке.
— Але зваж, мені зовсім не обов’язково перебувати біля водойми. Я міг би бути ген за кілька миль, наприклад, на полюванні, та все одно…
— Все одно, — швидко зметикувала донька, — то було б, наче ти стояв би поряд, говорячи: «Іди звідси, Теффі, інакше підхопиш лихоманку». І все це у хвості коропа й округлому яйці! О таточку, ми повинні негайно розповісти матусі.
І Теффі застрибала гопки навколо нього.
— Ні, поки ранувато, — остудив доньчин запал батько. — Спочатку ми ще трохи помізкуємо. Отже, «Йо» — це погана вода, проте «Со» — це їжа, зварена на вогні, еге?
І Тегумай зобразив таке.
— Угу, змія та яйце, — сказало дівча. — Це значить «обід готовий». Побачивши такий рисунок на дереві, ти вирішив би, що час повертатися до печери. І я теж.
— Молодець! — цьомкнув доньку в маківку тато. — Хоча, стривай; виникає одна заковика. «Со» означає «приходь обідати», але цей же звук можна сприйняти як «Шо» — жердини, де ми вішаємо наші шкури.
— Бр-р-р, ці бридкі старі жердини, — здригнулася Теффі. — Ненавиджу вішати на них важенні, мокрі, кошлаті шкури. Уявляєш мій стан, якби ти намалював змію та яйце, а я подумала б, що це значить «обід», і прибігла б із лісу, та виявилось би, що потрібно допомогти матінці розвісити дві шкури на тих жердинах?
— Безперечно, приємного для тебе мало, і що найприкріше, мама також обманулася б у своїх сподіваннях. Нам варто вигадати нову картинку для «Шо». Ми повинні намалювати плямисту змію, яка шипить: «Ш-ш-ш», і при цьому уявлятимемо, що проста зміючка сичить: «С-с-с».
— Морока з тим, де наносити плями, — буркнула дочка. — До того ж якби ти поспішав, то міг би пропустити їх, а я подумала б, що це «Со», тоді як насправді воно було «Шо», й матуся все одно підловила б мене. Ні, либонь, зручніше зобразити саме ті огидні високі жердини, аби вже напевне. Я вставлю їх одразу після змії. Дивись.
І вона намалювала таке.[74]
— Можливо, твоя правда, — вкотре визнав Тегумай. — У кожному разі, це нагадує наші жердини. А зараз я вимовлю новий звук зі змією та жердиною для сушки в ньому. Я скажу «Ші». Так плем’я тегумай називає спис або остень.
І батько лукаво зиркнув на доньку.
— Ну, тату, досить глузувати, — спалахнула Теффі, згадавши свій малюнок-лист і обляпане багнюкою волосся незнайомця. — Ти малюй, малюй.
— Тож цього разу обійдемося без бобрів та пагорбів? — не втримався таки Тегумай. — А замість багра я намалюю просто пряму лінію.
І він зобразив таке.
— Тепер навіть наша мамця не лякатиметься даремно, що мене, мовляв, убили.
— Татуню, будь ласка, припини, бо я почуваюся ніяково. Ліпше, вимов іще кілька звуків. У нас непогано виходить.
— Е-е, — Тегумай якусь мить зволікав, піднявши погляд угору. — Спробуємо сказати «Шу». Це означає «небо».
Теффі притьмом надряпала змію та жердину, а далі спинилася:
— Нам потрібен новий рисунок для цього звука, еге ж?
— Шу-у-у! — повторив тато. — Трохи схоже на звук «округле яйце», яке дещо схудло.
— Тоді припустимо, що ми зобразили тоненьке округле яйце, й уявимо, ніби це жабка, яка давно не їла.
— Ні-ні, — похитав головою Тегумай. — Якби ми малювали наспіх, то могли б хибно вважати цей значок звичайним округлим яйцем. Шу-у! Зробимо інакше. Ми відкриємо маленький отвір на його кінчику і тим самим покажемо, як звук «О» поволі здувається, стаючи худим. Приблизно ось так.
І він зобразив таке.[75]
— Чудово! Набагато краще за худу жабку. Продовжуй, — узялася за акулячий зуб доця.
І батько продовжив малювати, водночас намагаючись утамувати хвилювання. Врешті з-під його руки вийшло таке.
— Ану, не дивись угору, Теффі, — звелів він, — та спробуй зрозуміти, що означає це нашою мовою. Якщо тобі вдасться, то нам справді відкрилося велике таїнство.
— Змія — жердина — розбите яйце — хвіст коропа і його рот, — зосереджено промурмотіла донька. — Шу-йа. Вода з неба. Тобто, дощ.
Мало не одразу на її носика впала крапля, бо хмарилося ще зранку.