Обоє сіли в човен, куди влізла й маленька дівчинка. Чоловік захопив кріс, кривий, гнутий гостролезий кинджал, і вони рушили. Море вже почало відступати, й каное блискавично, ніби його тягнули за мотузку, пролетіло повз південно-західне узбережжя півострова Малакка та острів Бінтан.
Потому верховний чарівник звівся і крикнув:
— Агов, звірі, птахи й риби, що пройшли через мої руки на початку славетних справ і котрих я навчив відповідної гри! Хто серед вас бавиться з морем?
— О верховний чарівнику! — озвались усі звірі, птахи й риби. — Ми, і навіть діти наших дітей, граємо лише в ігри, яких навчив ти. Але ніхто з нас не бавиться з морем.
Над морським безмежжям саме зійшов повний місяць, і чародій спитав горбатого діда, який сидить на нічному світилі, плетучи рибальську сітку, що нею він рано чи пізно збирається вловити увесь світ:
— Агов, місяцевий рибалко! Це ти бавишся з морем?
— Ні, — відповів дідусь. — Я плету сіть, якою сподіваюсь зрештою упіймати весь світ, та я не бавлюся з морем.
І він продовжив свою роботу.
На місяці був ще й пацюк, який завжди перегризає сітку старого рибалки, щойно вона майже готова, тож чародій звернувся до нього:
— Агов, місяцевий пацюче! Це ти бавишся з морем?
Щур зневажливо пирхнув:
— Я без того надто зайнятий перегризанням сіті, що її плете цей дідуган; не до гри мені з морем.
І він продовжив своє заняття.
Нараз подало голос дівча, витягнувши малі, гладенькі, смагляві рученята, прикрашені чудовими браслетами з білих мушель:
— О верховний чарівнику! Коли мій татусь розмовляв із тобою під час зародження світу, а я сиділа на його плечі, поки тварини навчалися їхніх ігор, якийсь неслухняний звірок сховався у морі, не дочекавшись твоїх порад.
Чарівник ласкаво погладив доньку чоловіка по голівці:
— Наскільки мудрі маленькі діти, котрі бачать і мовчать! Як виглядав той звірок?
Дівчина кумедно наморщила лоба:
— Він був круглий і плаский, пересувався бочком; його очі на підставочках, а спина вкрита панциром.
Чародій не приховував задоволення:
— Які мудрі маленькі діти, що говорять правду! Так ось куди подівся Пау Амма. Подайте-но мені весло.
Він узяв весло, але воно не знадобилось, бо течія мірно несла човен повз усі острови, аж доки шукачі досягли місця, яке іменують Пусат-Тасек, Серце Моря, де лежить гігантська впадина, що простягається до самого центру Землі, а в ній росте дивовижне дерево Пау-Джангі[95], на якому зріють чарівні здвоєні горішки. Маг занурив руку по плече у глибоку теплу воду й під коренями того дерева намацав широку крабову спину. Від цього дотику Пау Амма смикнувся, і водний рівень піднявсь, як піднімається вода у мисці, якщо туди опустити долоню.
— Ага! — переконався верховний чарівник. — Тепер я знаю, хто бавився з морем.
І він гукнув:
— Пау Аммо, що ти робиш?
Сидячи на глибині, краб неохоче буркнув:
— Раз удень і раз уночі я виходжу на пошуки їжі, й раз удень та раз уночі я повертаюсь. Дай мені спокій.
На що чародій зауважив:
— Послухай-но, Пау Аммо, коли ти виходиш зі своєї печери, морські води виливаються у Пусат-Тасек і береги всіх островів оголюються; тож дрібна риба гине, а раджа Моян Кáбан, цар слонів, бруднить свої ноги в багнюці. Коли ти знову осідаєш у Пусат-Тасеку, морські води піднімаються, затоплюючи половину острівців та ще й заливаючи людську хатину, а раджа Абдулла, цар крокодилів, захлинається солоною водою.
Сидячи на глибині, краб бундючно всміхнувся:
— От не знав, що я такий могутній! Однині виходитиму сім разів на день, аби вода ніколи не вгамовувалася.
У свою чергу чародій сказав:
— Я не можу змусити тебе грати у гру, що тобі призначалась, Пау Аммо, оскільки із самого початку ти втік від мене; але якщо не боїшся, то виходь, і ми спокійно поговоримо.
— Я не боюся, — зухвало процідив краб і через хвилину виринув на морськім плесі, посрібленому місячним сяйвом.
Ніхто у світі не був більшим, аніж Пау Амма, не звичайний краб, а цар усіх крабів. Лівий бік міцного панцира торкався західної піщаної коси острова Калімантан, а правий — східного берега півострова Малакка. На зріст він був вищим за дим трьох вулканів! Коли краб ліз по гілках дивовижного дерева, то ненароком обірвав один із великих здвоєних горішків, що повертають людям молодість. Дівчинка помітила плід, який, гойдаючись на хвилях, пропливав повз каное, виловила його і спробувала розколоти своїми маленькими золотими ножицями.
95
Пау-Джангі, Пусат-Тасек, місяцеві пацюк і старий рибалка, а також інші персонажі згадуються в малайзійському фольклорі.