— О дружино мого літаючого братика, відтепер пам’ятай: слід у всьому догоджати своєму чоловікові, аби твій обранець більше не здумав тупати ногою. Він же підтвердив, що знається на магії, що він — могутній чарівник, здатний викрасти навіть царський палац. Тож летіть з миром, крихітки!
Сулейман ібн Дауд поцілував обох у крильця, і метеликове подружжя відлетіло.
Тоді всі царівни, окрім Балкіс, пригожої красуні Балкіс, яка, посміхаючись, стояла неподалік, упали ницьма зі словами:
— Якщо все це трапилося через суперечку метелика з його дружиною, то що ж буде з нами, хто дратує нашого повелителя нескінченними сварками й криком?
Далі всі вони накинули на свої голови чадри[106], приклали долоні до ротів і тишком-нишком навшпиньках подалися у бік палацу.
А Балкіс, найвродливіша Балкіс, вибравшись із червоних лілей, ступила в холодок камфорного дерева, поклала руку на плече коханого й мовила:
— О мій повелителю, скарбе моєї душі, возрадуйся, бо ми дали царицям Єгипту, Ефіопії[107], Персії, Індії та Китаю повчальний пам’ятний урок.
Сулейман ібн Дауд, котрий ще стежив за метеликами, які пурхали у сонячних променях, здивовано обернувся:
— О моя господине, коштовна прикрасо мого щастя, коли ж це трапилося? Адже від моменту появи в саду я лише розважавсь із метеликом.
І він розповів, як усе було. А Балкіс, ніжна любляча Балкіс, відповіла:
— О мій повелителю, сенсе мого буття, я ховалася за деревом, тому бачила все. Це я спонукала дружину метелика попросити її чоловіка тупнути, бо сподівалася, що заради жарту мій господар вдасться до великого чародійства, яке налякає царівен.
І розповіла, що говорили царівни, що вони спостерігали та що подумали. Сулейман ібн Дауд звівсь на ноги, простяг до неї руки й радісно сказав:
— О моя господине, втіхо моїх днів, знай, якби я скористався чародійством щодо надміру галасливих жінок, керуючись гнівом або гонором, як у випадку з невдалим частуванням усіх тварин землі, то вочевидь осоромився б. Та завдяки твоєму здоровому глузду я вдався до магії жартома, заради маленького метелика — і, ото диво, чаклунство заразом позбавило мене досади на моїх вередливих дружин! Поясни мені, о моя господине, часточко мого серця, що зробило тебе такою мудрою?
Цариця Балкіс, красива й струнка, поглянула у вічі Сулейману ібн Дауду і, схиливши голівку трохи набік, ну зовсім як той метелик, повідала:
— Насамперед, о мій повелителю, щире кохання до тебе, а крім того, чудове знання жіночої сутності.
Опісля вони повернулися до палацу й далі жили довго і щасливо.
Ну, хіба ж Балкіс не розумниця?
