«Втопити мене вирішили, не інакше!» — майнула панічна думка, коли Риль потягли на борт. Дівчина забилася — марно, чоловік обхопив її за талію і легко підняв над бортом. Переляканий зойк, і вона стрімко заковзала по величезній трубі вниз.
Одним кінцем труба кріпилася до борту корабля, другим йшла прямо в воду. Її рятівники або викрадачі, розберемося пізніше, припливли на смішному підводному кораблику. Довга, схожа на змію, яка щойно пообідала, штуковина висіла під водою. Прозора труба йшла прямо в її черево. На тому кінці дівчину зловили, поставили на ноги і мовчки, контролюючи кожен рух, повели коридором.
Провідник штовхнув Риль в крихітну комірчину, замкнув за нею двері. Камера була близько метра в довжину і стільки ж в ширину. Більшу частину займав тапчан, на який і сіла дівчина, підібгавши під себе ноги, щоб хоч якось зігрітися. Плащ остаточно промок, втома брала своє, і Риль занурилася в якусь дивну дрімоту. Крізь заціпеніння вона почула, як повертається замок у дверях, але сил отямитися не було. Її потрусили, гукнули, потім просто підняли на руки і кудись понесли.
Яскраве світло різонуло очі. Дівчину опустили на стілець, що стояв у центрі круглої з низькою стелею кімнати, трохи притримали, коли вона стала завалюватися на бік.
— Хто ти і що ти робила на кораблі Аграли?
Риль зіщулилася. Близько десятка чоловіків, одягнених в однакову чорну з синіми смужками на рукавах і комірі форму, пильно розглядали її.
— Та що з нею говорити? — тут же підскочив один з них, сережка у вигляді срібного півмісяця хитнулася в такт. — Катувати треба! Ви на її обличчя подивіться! Відразу видно — продажна тварюка. Придавити, та й край.
— Заспокойся, Харзере, тобі слово не давали, — поставив його на місце капітан. Риль одразу впізнала його за голосом, та й вишитий якір на плечі кітеля не залишав сумнівів, хто перед нею. — Ти можеш говорити? Можеш пояснити свою присутність на кораблі Аграли?
Риль знизала плечима. Правда була занадто неймовірною і небезпечною, щоб її викладати, не знаючи, якою мастю грає противник. Але ж щось шукали вони на тому кораблі? А може, не що, а кого? Версія не гірша за інші, чому б і ні.
— А що ви там робили? Шукали когось?
Наступної миті Риль опинилася в повітрі, а рука Харзера міцно стискала її горло.
— Відповідай, де вона, тварюко! Поки я з тебе все твоє чаклунство не видушив. Почну кишки випускати, одразу заговориш, — кричав він їй в обличчя, не перестаючи стискати пальці.
Риль вже не сипіла і не намагалася розчепити залізні пальці зі свого горла, вона покірно повисла на руці цього божевільного. Світ втратив свою різкість, навіть голос мучителя затих.
Раптово хватка зникла, і Риль з усього маху впала на підлогу. Цілюще повітря наповнило легені.
— Я останній раз тебе попереджаю, твоя високосте, ще раз втрутишся, і ти у мене своїм ходом за нами підеш, і плювати мені, яке в тебе походження.
— Найвище, — буркнув Харзер, піднімаючись з підлоги. На дівчину він не дивився. — Добре. Але я доповім, куди слід, що ти панькаєшся з темними, капітане.
— Та хоч намалюй, головне — не заважай, — беззлобно відмахнувся той.
Риль за час їх суперечки трохи прийшла до тями, перестала хрипіти і розкривати рот, як викинута на берег риба.
Всередині неї все клекотіло від злості. Нехай він хоч тричі високість, душити її нікому не дозволено. До того ж зараз багато що залежить від того, як вона себе поведе — залишиться тремтячою переляканою дівчинкою чи…
Риль встала і попрямувала до дверей. Двоє матросів тут же заблокували їй дорогу. Мовчки повернулася, демонстративно взяла стілець, приставила до стіни, сіла, насунувши на голову капюшон. Все, вона втомилася, замерзла і, здається, захворіла, і плювати їй на цей допит. Відповідати на питання душителя вона не збирається.
— Я так розумію, співпрацювати ти відмовляєшся, — присів поруч з нею навпочіпки капітан, — і що нам треба зробити, щоб це виправити?
— Капітане! — обурено завив Харзер.
— Замовкни, — гаркнув той, остаточно виходячи з себе.
— Гарячий чай, карта, сухий одяг і душ, — сиплим голосом відповіла Риль.
— І все? — здивувався капітан. — Я був упевнений, що ти забажаєш як мінімум половину королівської скарбниці.
— А що, у короля пристойна скарбниця? — зацікавилася дівчина.
— Не те слово, — посміхнувся капітан, — він готовий віддати все, що завгодно, за повернення дочки. Чай зараз принесуть, карта тут. Душ і одяг будуть пізніше. Усе?
— Поки — так, — кивнула, — до скарбниці повернемося пізніше, — і не без задоволення почула, як збоку заскреготав зубами від люті Харзер.