Надійшов Марк Воррен і запросив її до танцю. Рілла погодилася, знаючи, що Кеннетові байдуже, піде вона чи лишиться. Ще годину тому на дюнах він дивився на неї так, мовби крім неї нічого не мало значення. А тепер вона стала ніким. Усі думки його поглинула майбутня Велика Гра на закривавлених полях, ставкою в якій були цілі імперії. Гра, у якій жінки не могли взяти участь. Жінкам, скрушно думала Рілла, доведеться сидіти вдома й ридати. Та це ж дурниця! Кеннет не піде на фронт — він сам це визнав… і Волтер також… на щастя… а Джем і Джеррі, звісно, будуть розважливі. Вона не хвилюватиметься… вона радітиме й танцюватиме. Але, ох, цей Марк Воррен! Який незграба! Плутає всі па! Навіщо хлопці прагнуть танцювати, коли нітрохи не вміють? І коли ступні в них величезні, немов човни? Осьде, він знову штовхнув її! Більше вона ніколи з ним не танцюватиме!
Вона танцювала й з іншими хлопцями, хоч вечірка й утратила весь свій чар, а ноги, стерті сріблястими туфельками, почали немилосердно боліти. Кеннет, здається, пішов… принаймні його ніде не було видно. Ріллина перша вечірка, яка почалася так гарно, виявилася геть невдалою. Голова їй боліла, ноги пекли. Проте найгірше було ще попереду. Разом з кількома друзями з потойбіч затоки Рілла спустилася на кам’янистий берег, де всі вони відпочивали, доки нагорі, у павільйоні, линув танець за танцем. О, як приємно й прохолодно було сидіти біля моря! Усі вони втомилися; Рілла мовчала, доки приятелі жваво гомоніли. Вона зраділа, коли хтось прийшов і сказав, що човни із протилежного боку затоки готові до відплиття. Веселий гурт посунув нагору. У павільйоні ще кружляло в танці кілька пар, та більшість гостей уже розійшлася. Рілла огледілася в пошуках односельців, проте нікого не було видно. Дівчина кинулася на маяк. І там нікого. Налякана, вона вискочила на сходи, якими гості спускалися вниз. Онде й човни… де ж Джемів? Де човен Джо?
— Рілло, я думала, ти поїхала вже додому, га? — мовила Мері Ванс, вимахуючи шаллю вслід човну, що плив уздовж гавані під стернуванням Міллера Дугласа.
— Де всі решта? — промимрила Рілла.
— Поїхали вже — Джем усіх повіз іще годину тому, бо в Уни розболілася голова. А інші чверть години як попливли разом з Джо. Онде вони, бач, коло Березового Мису. Я не поїхала — вітер зривається, буде ще в мене морська хвороба. Я й пішки додому дотюпаю. Тут лише півтори милі. Думала, ти й собі попливла, з усіма. Де ти ходила?
— Я була там, на скелях, із Джемом та Моллі Крофорд. Чому ніхто не шукав мене?
— Та шукали, але не знайшли. Певно, гадали, що ти поїхала в іншому човні. Не бійся. Переночуєш у мене, а я зателефоную до Інглсайду й скажу, де ти є.
Рілла збагнула, що іншого виходу в неї немає. Вуста її затремтіли, на очі набігли сльози. Вона відчайдушно закліпала — хоча не розплакатися на очах у цієї Мері. Але виявити, що її просто забули… і ніхто не шукав — навіть Волтер! Аж раптом Рілла пригадала дещо жахливе.
— Мої черевики! — заголосила вона. — Я покинула їх у човні!
— Отакої, — здивовано витріщилася Мері. — Не бачила ще таких роззявкуватих дітей. Ну, то попроси Гейзел Льюїсон позичити тобі черевики.
— Е, ні, — обурилася Рілла, котра не зносила Гейзел. — Краще я піду босоніж.
Мері знизала плечима.
— Як собі хочеш. Коли така горда, то мучся. Потім не будеш ловити ґав. Ну, пошкандибали.
Дівчата рушили в путь. Проте «шкандибати» рінявою, всуціль переритою коліями дорогою в легеньких сріблястих туфельках на високих французьких підборах було геть нецікаво й нелегко. Сяк-так Рілла дибала вздовж прибережної дороги, та потім відчула, що в цих мерзенних туфлях більше не здатна ступити ні кроку. Вона роззулася, скинула дорогі шовкові панчохи й пішла далі босоніж. Це теж було неприємно: її ніжні ступні боліли при кожному кроці нерівним і кам’янистим шляхом, а стерті п’яти пекли. Та що були муки фізичні на тлі страшного приниження? Оце вона вскочила в халепу! Що, якби Кеннет Форд побачив її тепер, заплакану, мов дитя з розбитим коліном? Як жахливо закінчується її найперша вечірка — а все ж починалося чарівно! Вона не може не плакати… це надто гірко. Нікому вона не потрібна… ніхто й не згадав про неї! Якщо вона застудиться, простуючи росяною дорогою, і схопить сухоти — можливо, тоді вони пошкодують. Рілла нишком витерла очі шаллю — носовички, здається, щезли зі світу так само, як черевики! — та важко було не шморгати. Що далі, то гірше!
— Чи в тебе нежить? — озвалася Мері. — Було би подумати, перш ніж сидіти під скелями на вітрі. Тепер твоя мамця більше нікуди тебе не відпустить. Але гулянка вдалася. Льюїсони вміють святкувати, як не крути, хоча тої Гейзел я терпіти не можу. Аж почорніла вся, коли ти з Кеннетом танцювала. І ця мала потіпаха, Етель Різ. Ото він дівкам голови крутить!