Рими

У кожного знаменитого митця є принаймні декілька років найпліднішої творчої праці. Для Беккера такими роками були 1860–1868. Саме тоді він написав більшість своїх віршів і леґенд; чимало з них надрукувала газета «Сучасник», із якою Ґуставо-Адольфо успішно співпрацював і як журналіст. Але фатум, який випустив був улюблену жертву з поля зору, невдовзі схаменувся, і 1865 р. газету закрили. Щоправда, допоміг міністр королівського уряду Ґонсалес Браво, який кохався в поезії Беккера і влаштував мрійливого, неуважного поета… цензором — борцем проти інакодумства!

Міністр запропонував свою допомогу у виданні поетичної збірки Беккера, і той передав йому зошит із віршами. Але 1868 р. в Іспанії спалахнула революція, Ґонсалес Браво втік із країни, а рукопис із його дому зник невідомо куди. Вкрай непрактичний Ґуставо-Адольфо чернеток не залишив, тож йому довелося відновлювати збірку з пам’яті. Цей зошит, що нині зберігається в Національній бібліотеці Мадрида, і став посмертною книжкою поета під назвою «Рими». Саме її згодом видавали й перевидавали в Іспанії та іспаномовних країнах, і саме її переклад подано в нашій книжці.

На посаді цензора, звісна річ, Беккер теж протримався недовго, і йому знову довелося здобувати засоби до існування літературним заробітчанством. Читачі виявили неабиякий інтерес до його «Леґенд», а от віршів, як це часто траплялося з великими поетами за життя, не помічали.

У 1868 p., після семирічного подружнього життя, Ґуставо-Адольфо остаточно розірвав стосунки з дружиною, забрав обох синів і разом із братом Валеріано переїхав до Толедо.

Восени 1870 р. поет зазнав тяжкої втрати — раптово помер улюблений брат Валеріано. Цього душевного зламу Беккер не витримав. 20 грудня він спалив листи, що були в нього, а 22 грудня помер. Того ж дня у Мадриді спостерігалося сонячне затемнення.

Життя поета було коротким. Деякі його вірші нагадують мені виверження вулкана чи горіння смолоскипа, що теж триває недовго. Захоплення оперою позначилося на віршованих рядках, які то зберігають точний розмір, то раптово скорочуються чи видовжуються. Майстерність живописця стає помітною в розміщенні предметів, грі барв і тіней. Любовні почуття зображено напрочуд тонко.

Передчуття ранньої смерті викликало в Беккера бажання розгадати таємницю потойбічного світу. Звідси — вірш про душу, яка покидає людське тіло під час сну, щоби злетіти до небесних сфер, хай і ненадовго; поезії про померлих красунь, чий спокій охороняють зображення прекрасних ангелів. Хтось назвав цього поета «акордеоном, на якому грає ангел». Я дещо змінив би цей вислів. Для мене Ґуставо-Адольфо Беккер — не ангельський акордеон, а радше ангел, який грає на акордеоні. Ангел небесної — іспанської — поезії.

Григорій ЛАТНИК

Рими

I

Я знаю гімн, що, дивний і потужний,
Морок душі осяє, як проміння,
А ці рядки — його слабке відлуння,
Що прагне пересилити затіння.

Хотів би я ту велич записати,
Долаючи хисткої мови муки,
Словами, що передали б у часі
Зітхання й усміх, кольори і звуки.

Та не знайду я способу, красуне,
Намарно захопившись боротьбою;
Я зміг би, певне, гімн цей проспівати
На самоті зоставшись із тобою.

II

Стріла, з тятиви зірвавшись,
Летить, тремтлива й пружна,
Не відаючи в польоті,
У що ввіткнеться вона.

Листок зів’ялий, опалий,
Ніколи не знає, де,
Підхоплений вітровищем,
На землю знов упаде.

Морська величезна хвиля,
Яку жене буревій,
Не відає узбережжя,
Де слід зупинитись їй;

А мерехтливе проміння,
Привабливе та ясне,
Не знає тієї миті,
Коли востаннє сяйне.

Отак і я: йду світами,
Свою долаючи путь,
І не уявляю зовсім,
Куди стежки приведуть.

III

Стрясання чудернацьке,
Що збуджує ідеї,
Наче безладні хвилі
Штовхає гураґан;

Щось у душі шепоче,
Здіймаючись угору, —
Так виверженням лави
Загрожує вулкан;