І розумниця Юта її придумала.
Найважче було випросити в Армана смолоскип — заодно вдалося примітити, де вони зберігаються. Підхожим приводом послужило те, що Юта нібито боялася темряви.
Спорядившись таким чином, принцеса нарешті зважилася.
Дочекавшись на вежі поки Арман-дракон вилетить із замку — а Юта й досі здригалася, побачивши крилате чудовисько, — хитрунка стрімголов кинулася вниз, запалила смолоскип і взялася досліджувати замок. Здавалось би: якщо ти бранка, то сиди тихенько й не шукай лиха — ба ні! Юта спускалася тепер у темну підземну частину замку, куди їй було категорично заборонено заходити.
Смолоскип здригався в рішуче піднятій руці. Низ темного балахона волочився по вогких аж слизьких вичовганих східцях.
Сходи привели на вузький майданчик — тепер можна було вибирати: спускатися ще нижче, чи заглибитися в коридор. Юта вирішила спускатися.
Стало значно холодніше; по стінах стікали великі прозорі краплини. Юта зупинилася — і попереду, й позаду, й згори, і знизу була тільки темрява, щільна, століттями злежана пітьма, що її насилу долало світло самотнього смолоскипа.
Принцеса хотіла було злякатись, але згадала чомусь про світлячків. Світлячок у траві теж відчуває щось подібне — навколо темно, а він тримає єдиний у світі тьмяний вогник… Юта згадала, як збирала в парку світлячків і показувала їх маленькій сестричці Май, яка тоді щойно зіп’ялася на ноги… А Вертрана — та боялася ходити вночі в парк, хлопчики-пажі теж боялися, і Юті дуже подобалося глузувати з їхнього страху… Хлопці — навіть великі — дивувалися з її хоробрості й визнавали за нею право командувати у витівках, які вона сама здебільшого й вигадувала…
Танцювали тіні на мокрих стінах. Юта всміхнулася й рушила далі. Від сходів відокремився ще один коридор; цього разу Юта звернула в нього й, пройшовши трохи, одразу ж зіткнулася з проблемою вибору — коридор роздвоювався. З мить повагавшись, вона кіптявою смолоскипа залишила на стіні позначку й звернула праворуч.
Зі стелі Гронами звисали кажани, Юта злякалася, коли на них упало світло, та кажани не вшанували її увагою. Схоже, вони давно звикли до смолоскипа, і це дало принцесі привід задуматися — хто тут так часто ходить зі світлом? Чи ж не хазяїн замку? Що в нього тут, у підземному лабіринті — скарби?
Часті розгалуження й глухі кути турбували Юту дедалі більше. Вона вже серйозно міркувала про повернення, як раптом коридор поширшав.
Світло вже не досягало до стін, хоча смолоскип горів рівно і яскраво. Юта зупинилася, важко дихаючи й наслухаючи стукіт крові у вухах.
Це, схоже, була величезна зала — принцеса навіть відчувала рух важкого, затхлого повітря. Де ж стеля? Що там далі?
Принцеса злякалася, що, не маючи змоги робити позначки смолоскипом на стінах, не знайде дороги назад. Тому трохи вернулася і продовжила свій шлях, тримаючись правої стіни.
Що він тут зберігає? У старих легендах повнісінько згадок про драконівські скарби, на яких нібито й стоять їхні замки… А тут пусто, величезний порожній простір у товщі скелі, хто ж це його видовбав і навіщо?
Її цікавість росла разом з її страхом.
Ліворуч з’явилося щось велике й безформне — здається, присадкувата колона, мовби чимось посічена, а може, оздоблена візерунком… Юта, подумавши, відійшла на кілька кроків од стіни й освітила колону смолоскипом.
Ґор-рґулья!
Колона була вкрита письменами, та ще й якими складними! Юта обійшла її довкола — письмена заповнювали її до самої підлоги, а починалися, мабуть, зі стелі, якої не було видно. Клинописні символи подекуди поросли мохом, подекуди стерлися — скільки ж їм століть? Знаки тіснилися, притискали один одного — різні тексти, і почерк різний… А ось і малюнок, а на ньому — знайомий берег, і море, і… замок!
Юта аж свиснула. Фрейліни завжди забороняли їй свистіти. Згадавши про це, вона свиснула голосніше — в коридорі залопотіли крила кажанів, і Юта затисла собі рота долонею.
Тисяча ґорґулій…
На другий день Арман нікуди не вилітав — і Юта нудилася, тиняючись по коридорах і виглядаючи з вежі на дорогу. Трохи її розважили велетенські білі птахи, що оселилися в прибережних скелях і тепер жили бурхливим галасливим життям, — галасували, лаялися, по черзі висиджували пташенят і висмикували одне в одного пір’я. Повагавшись, Юта пішла з запитанням до Армана — той скупо пояснив, що це калідони, вони уникають людей і тому здавна селяться поряд з драконами. Бурмочучи вдало придуману лічилочку: «Раз — дракони, калідони, два — дракони, калідони», — Юта попленталася назад на вежу.