Церемонію відкрив парад цеху капелюшних майстрів — на чолі колони крокував придворний капелюшник, той самий, що виготовив капелюшки принцесам. Над головою його розвівався цеховий штандарт із зображеним на ньому нічним ковпаком.
Капелюшники вишикувалися в каре навколо оббитого килимами помосту, на якому урочисто сиділи три королівські родини. Золота сукня Олівії притягувала всі погляди, тільки й чулося: «Ох, яка красуня!»
Юта сиділа не підводячи голови, боячись глянути в бік Остіна й спиною відчуваючи його близьку присутність.
Король-батько проголосив невелику промову про добробут та процвітання, після чого доручив керувати святом розпорядникові, увінчаному величезним білим циліндром.
Той вистрелив каскадом жартів — юрба посміялася. Потім, на знак його довгого повитого плющем жезла, усі випустили з гаманців зранку зловлених і ув’язнених там ос, бо, за повір’ям, услід за осою в гаманець повинні посипатися грошики. Деяким грошолюбам не пощастило й вони розчаровано витрушували на землю передчасно здохлих комах — це, як відомо, обіцяло збитки.
Потім оголосили герць бойових їжаків. Двобій відбувався на величезному круглому барабані, юрба навколо сміялася й плескала, а розпорядник приймав ставки. Їжаки, яскраво оздоблені власниками, сопіли й фиркали, тупотіли по товстій барабанній шкурі, періодично згортаючись у клубок, щоб, стрімко розгорнувшись, ухопити суперника за довгий чорний ніс. Барабан гудів, відбиваючи немислимий дріб; перемогла всіх маленька, фарбована кіновар’ю їжачиха, що, втім, вирізнялася дуже лютою вдачею.
Настав, нарешті, час демонстрації капелюшків. Оксамитова хвиля з човником та рибалкою мала принести приз своїй власниці, проте Юта відмовилася від участі в конкурсі. Перше місце посів, зрозуміло, золотий лебідь Олівії — хоч трохи й поскубаний.
Сонце стояло високо, перша половина карнавалу добігала кінця. Попереду ще були нічні забави — танок зі смолоскипами, дармове вино коштом цеху капелюшників та феєрверк коштом державної скарбниці, а також усенародні танці й розваги.
Королівські родини підвелися, щоб, зробивши коло пошани, повернутися в палац і відпочити до смерку.
Палацовий оркестр гримнув — трохи не в лад; поріділа юрба замахала хусточками, вітаючи правителів, а розпорядник опустив свій жезл і полегшено витер лоба мереживним обшлагом.
Повіяв вітерець і освіжив гаряче Ютине чоло — нічого дивного в цьому не було б, якби в ту ж мить цей вітерець не змінився сильним поривом пружного гарячого вітру.
Невдоволено забурчали городяни — у когось таки знесло капелюшок.
Юта обома руками взялася за блакитні оксамитові краї й поглянула на сонце.
Сонця не було. На майдан упала густа чорна тінь, хоча палацовий звіздар упевнено пророкував ясну погоду.
Знову налетів вітер — раптовий, лютий. Майдан накрила хвиля різкого неприродного запаху, від якого сльозилися очі й шерхло горло.
На мить стало тихо — так тихо, що виразно почувся з висоти свист, з яким розтиналося повітря. Сонце з’явилося знову і знову зникло, ніби його закрила хмара, що налетіла з шаленою швидкістю.
— А-а-а!!
Пронизливий жіночий крик розірвав загальне заціпеніння. Охоплені жахом, люди кинулися хто куди — топчучи одне одного й перекидаючи святкові брички та візки.
Юта стояла на вкритому килимами помості й щосили втримувала на голові капелюшок Май — нічого важливішого вона поки що не могла придумати.
Вона бачила, як батько, обіймаючи однією рукою Вертрану, а другою — королеву-дружину, намагається протиснутися крізь юрбу до карети, яка стоїть оддалеки, як Остін заштовхує Май під поміст, як Олівія, не втративши самовладання, теж лізе туди, як кружляє посеред майдану смерч куряви, а в ньому божевільними метеликами танцюють зірвані кольорові прапорці…
Темрява ще погустішала.
Юта підняла голову й побачила в небі над собою коричневе лускате черево з притиснутими до нього розчепіреними гачками пазурів. У неї підкосилися ноги.
— Тікай, Юто, рятуйся!
Їй здалося, що вона чує Остінів голос.
Так само притримуючи капелюшок обома руками, Юта рвонула з місця, переконана, що не зупиниться вже ніколи.
Вона мчала спорожнілим майданом, мчала наосліп, а за нею гналася хвиля запаху. Юта спотикалася об кинуті сумки, прапори й брязкальця, а над нею кружляв, заповнюючи собою все небо, потворний крилатий ящір — дракон.