— Тато заплатив десять мірок золота, — ніжним голоском повідомила Олівія, і, якщо молодші Ютині сестри вважалися гарненькими, то акмалійська принцеса була знаною красунею далеко за межами свого королівства. Зараз вона була в сліпуче золотому, сукня струменіла по ній сонячними водоспадами, на капелюшку красувався золотий лебідь із справжніми пір’їнками й бурштиновим дзьобом.
— Привіт, Олівіє. Привіт, Остине, — промимрила Юта.
Остин посміхнувся — звично означилися ямочки на смаглявих щоках.
— Чому тебе не було на церемонії, Юто? — стиха запитала Вертрана.
Юті миттєво перехотілося говорити їй приємне.
Олівія припустила там самим ніжним голоском:
— Юта, напевно, не любить гостей…
Повірниця її чомусь хихикнула.
Вертрана раптом розширила очі:
— Твоя сукня! — прошепотіла вона з жахом, і, простеживши за її поглядом, Юта виявила плями на рожевому шовку — сліди від розчавлених травинок.
— Це пусте! — тонко посміхнулася Олівія. — Такі маленькі зелені цяточки не в змозі зіпсувати таке велике рожеве плаття… Правда, Юто?
Повірниця знову пирснула.
— Ось лише, — продовжувала Олівія з фальшивою турботою в голосі, — тільки ось капелюшок… Може, й до нього припнути щось зелененьке, для ансамблю?
— Правда ж, у Юти чудовий капелюшок? — радісно втрутилася наївна Май. — Там сонце й місяць…
Олівія підкреслено високо витягнула виточену шийку, підвелася навшпиньки, показуючи, як важко їй розгледіти капелюшок довготелесої Юти, і повідомила голосно:
— Ну, сонце я бачу… А от замість місяця, панове, замість місяця теліпається якась мотузочка… Думаю, місяць трагічно відірвався під час прогулянки принцеси Юти по парку. Може, нам гуртом пошукати?
— Як прикро… — прошепотіла Май, і очі її відразу зволожилися.
— Пусте, — бадьоро втрутився Остин, — Юта ще має час поправити вбрання, адже до початку ще десь близько години?
— Іди до палацу, Юто, — порадила Вертрана.
— Так навіщо ж! — здивувалася Олівія. — Навряд стане набагато краще, ніж тепер… Хіба що Юта надягне геть непрозору вуаль!
Її повірниця із шумом вдихнула повітря й прорекла, ледь стримуючи сміх:
— Так… І загорнеться… Загорнеться в неї вся!
Май тільки кліпала очіма, а Вертрана мовчала, боячись зіпсувати стосунки з акмалійськой красунею. Остин, котрого прикро вразила витівка Олівії, хотів був зробити дуеньї суворе зауваження, але в цей момент до Юти повернувся дар мови.
— Деяким подобається тягати за собою болонок і мосьок, — сказала вона з усією зневагою, на яку була здатна. — Вітаю, Олівіє: твоя моська у всьому схожа на тебе!
— Вона моя дуенья, — незворушно відгукнулася красуня. — А ти ніколи не матимеш повірниці. Дуенья повинна поступатися красою своїй господині; уявляю, як довго прийдеться шукати повірницю… для тебе!
Остин! Він був тут і ЦЕ чув.
У два стрибки Юта підскочила до Олівії та вчепилась їй у коси. Злякано закричала Май, заметушилася Вертрана, застиг на місці принц — нічого цього Юта не бачила. Полетіло пір’я із золотого лебедя, дощем посипалися скляні зірки, затріщала рожева сукня.
Повірниця Олівії несподівано спритно накинулася на Юту ззаду.
— Заберіть од мене цю потвору! — верещала Олівія.
Остину насилу вдалося відтягнути дряпучу, розпатлану Юту від обох акмалійок. Капелюх, що втратив тепер уже й сонце, валялася на траві, як звичайна ганчірка.
Не дбаючи вже про пристойність, Юта відштовхнула руки принца й, перемахнувши через самшитовий живопліт, кинулася геть.
Відкриття карнавалу довелося затримати на півтори години.
Постало питання про неучасть принцеси Юти у святі, й тільки заступництво принца Остина дозволило відстрочити покарання.
Золота сукня Олівії постраждала, на щастя, не сильно — придворним майстриням вдалося повністю її відновити. Дужче постраждало чарівне личко красуні — довгі глибокі подряпини довелося ретельно зафарбовувати й запудрювати.
Юті холодно запропонували плаття однієї з фрейлін і простий звичайний капелюх. Утім, їй вже було однаково.
Перед самим початком урочистостей до Ютиної спальні зазирнуло лукаве личко Май; маленька Ютина сестра тримала під пахвою капелюшну коробку.
— Пообіцяй, що візьмеш!
— А що там? — запитала Юта байдуже.
— Пообіцяй! — Май крутилася з нетерпіння.
— Обіцяю…
Вона розкрила коробку, коли Май уже помчала геть.
Під кришкою лежав, розсипаючи блискітки в оксамитовому морі, капелюшок з бурхливою хвилею.