Добросерда Май віддала свій капелюшок безталанній сестрі.
Карнавал давно вже став найулюбленішим святом у всіх трьох королівствах.
Залитий сонцем майдан був ущерть заповнений, гронами висіли хлопчаки на ліхтарних стовпах, і неймовірним квітником колихалися над юрбою капелюшки — різних розмірів, фасонів і кольорів. Винахідливі городяни прикрасили капелюхи брязкальцями й дзвіночками, вертушками й кремовими тістечками, а один жартівник — білим мишенятком у клітці. Зранку, як зазвичай, задував легкий вітерець, і капелюшки, щоб не сталося халепи, було міцно прив’язано до підборідь кольоровими атласними стрічками.
Церемонія відкрилася парадом цеху капелюшних майстрів — на чолі колони крокував придворний капелюшник, той самий, що виготовив капелюшки принцесам. Над його головою майорів цеховий штандарт із зображеним на ньому нічним ковпаком.
Капелюшники вишикувалися в каре навколо оббитого килимами помосту, на якому урочисто сиділи три королівські родини. Золота сукня Олівії притягувала загальну увагу, тільки чути було: «Ой яка красуня!»
Юта сиділа, не підводячи голови, боячись глянути в бік Остина й спиною відчуваючи його близьку присутність.
Король-батько проголосив невеличку промову про благо й процвітання, після чого передав кермо влади розпорядникові свята, увінчаному величезним білим циліндром.
Той вибухнув каскадом жартів — юрба посміялася. Потім, на знак його довгого жезла, повитого плющем, усі випустили з гаманців зранку зловлених та ув’язнених там ос — адже, згідно прикметі, услід за осою в гаманець повинні посипатися грошенята. Деяким користолюбцям не пощастило, і вони розчаровано витрушували на землю передчасно здохлих комах — це, як відомо, обіцяє збитки.
Потім оголосили двобій бійцівських їжаків. Бої відбувалися на величезному круглому барабані, юрба довкола сміялася й плескала в долоні, а розпорядник приймав ставки. Їжаки, яскраво оздоблені власниками, сопіли й фиркали, тупотіли по товстій шкірі барабану, раз у раз згортаючись клубком, аби раптом, стрімко розгорнувшись, схопити суперника за довгий чорний ніс. Барабан гупав, відбиваючи немислимий дріб; переможцем виявилася маленька, фарбована кіновар’ю їжачиха, яка відрізнялася, втім, дуже лютою вдачею.
Насав, нарешті, час демонстрації капелюшків. Оксамитова хвиля з човником і рибалкою мала принести приз своїй власниці, але Юта відмовилася від участі в конкурсі. Перше місце посів, зрозуміло, золотий лебідь Олівії — хоча й трохи обскубаний.
Сонце стояло високо, перша половина карнавалу добігала кінця. Попереду ще були нічні забави — танці зі смолоскипами, безкоштовне вино коштом цеху капелюшників і феєрверк коштом державної скарбниці, а на останок всенародні веселощі й радість.
Королівські родини підвелися, аби після кола пошани повернутися в палац і відпочити до смерку.
Придворний оркестр заграв — трохи не в лад; поріділа юрба привітно замахала хусточками, а розпорядник опустив свій жезл і з полегшенням витер лоба мереживним обшлагом.
Повіяв вітерець та освіжив гаряче Ютине чоло — нічого дивного, якщо б тієї ж миті цей вітерець не змінився сильним подихом пружного гарячого вітру.
Невдоволено забурчали городяни — у декого таки знесло капелюшок.
Юта двома руками узялася за блакитні оксамитові краї й подивилася на сонце.
Сонця не було. На майдан упала густа чорна тінь, хоча палацовий астролог упевнено пророкував геть ясну погоду.
Снову налетів вітер — раптовий, лютий. Площу накрила хвиля різкого неприродного запаху, від якого сльозилися очі й шерхла гортань.
На мить стало тихо — так тихо, що виразно донісся з висоти свист розітнутого повітря. Сонце з’явилося знову й знову зникло, так ніби його затулила скажена летюча хмара.
— А-а-а!!
Загальне заціпеніння вибухнуло пронизливим жіночим лементом. Охоплені жахом, городяни кинулися хто куди — топчучи один одного й перекидаючи святкові візки та брички.
Юта стояла на покритому килимами помості й щосили утримувала на голові капелюшок Май — нічого важливішого вона поки що не могла придумати.
Вона бачила, як її батько, обіймаючи однією рукою Вертрану, а іншою — королеву-дружину, намагається протиснутися крізь юрбу до карети, що стоїть віддалік, як Остин заштовхує Май під поміст, як Олівія, яка не розгубилася, пробирається туди ж, як крутиться посеред площі смерч куряви, у якому божевільними метеликами танцюють зірвані кольорові прапорці…
Темрява згустилася.
Юта підняла голову й побачила в піднебессі над собою коричневе лускате черево із притиснутими до нього розчепіреними гачками пазурів. У неї заслабли коліна.