— Біжи, Юто, рятуйся!
Їй здалося, що вона чує голос Остина.
Так само втримуючи капелюшок двома руками, Юта зірвалася з місця, переконана, що не зупиниться вже ніколи.
Вона мчала спорожнілим майданом, мчала наосліп, і її переслідували все нові й нові хвилі запаху. Вона спотикалася об кинуті сумки, прапори й брязкальця, а над нею кружляв, заповнюючи собою все небо, жахливий крилатий ящір — дракон.
— Юто-о!
Вона побачила Остина.
Він біг до неї величезними стрибками, широко розкривши рота, проте його крик відразу знесло вітром.
Юта повернула була йому назустріч, але Остин раптом виявився внизу, під нею. Вона якийсь час бачила його підведене обличчя, спотворене страхом, розхристаний комір сорочки й камінець-талисман на золотому ланцюжку, але потім майдан зненацька перекинувся, як тарілка, і Остин зробився маленьким, як порцеляновий рибалка на блакитному капелюшку.
Юта побачила згори палац, парк, площу й вулиці, людей, що розбігаються в паніці…
Міцно стиснена пазурами дракона, принцеса Юта стрімко віддалялася від дому по волі огидного чудовиська.
Тоді вона закричала — але ніхто її не почув.
2
Крижаний вітер піднебесся шмагав Юту по обличчю, забивався в гортань та перехоплював подих; пишні спідниці плескали, мов ослаблі вітрила, і били по ногах, які відчайдушно гамселили повітря. Вона загубила спочатку одну туфлю, потім другу. Пазурі дракона стискали її, немов сталеві обручі, боляче тиснули на ребра й не давали вивернутися.
Встало дибки сліпуче блакитне небо, спалахнуло й згасло сонце, повільно і ніби неохоче повернулася долі земля. Снову небо; Юта репетувала, зриваючи голос, і виривалася щосили.
Поля складалися мозаїкою — жовтий квадратик до чорного. «Ковдра з клаптиків», — промайнуло десь на краю Ютиної свідомості. Блакитною змійкою звивалася маленька річка, а там, далі, синьою дугою вставало море.
Вітер відносив вдалину пронизливий драконячий запах; повертаючи голову, вона бачила невисоко над собою коричневу луску й ритмічні помахи перетинчастих крил.
Знову небо, біла безтурботна хмаринка, обрій, і небо знову… Юта смикнулася, роздираючи боки об стиснені пазурі, викрутилася та щосили вдарила ногами по твердій м’язистій лапі. Дракон не звернув на це ніякої уваги.
Стиснувши зуби, глибоко вдихнувши, Юта змусила себе розслабитися.
Вона безвольно зависла в міцних пазурах, замружившись і рахуючи про себе: п’ятнадцять, шістнадцять…
Пазурі здригнулися.
Дракон, либонь, вирішив, що жертва задихнулася, і послабив хватку. Трошечки.
Цього «трошечки» Юті вистачило. Рвонувшись що було сили, відчайдушно відштовхнувшись ліктями й коліньми, вона таки вивалилась в порожнє небо.
Здавалося, вона оглухла — навколо встала стіна ревучого вітру, спідниці накрили Юту з головою, і коли вона знову побачила землю — хтозна, вгорі або внизу — земля була вже набагато ближче.
Розчепірившись і завмерши, як зимова жаба в товщі озерної криги, забувши від жаху навіть замружитись, Юта летіла, падала, провалювалася в повітряну яму; у наступні кілька миттєвостей земля стрімко втратила подібність до ковдри з клаптиків та кинулася їй в обличчя.
На якийсь час її свідомість потьмарилася. Відчувши поштовх і раптовий біль, вона вирішила було, що вже розбилася на смерть і лежить, закривавлена, десь у полі; але вітер так само тріпав її сукню й волосся, і, відкривши очі, вона побачила, як земля віддаляється.
В останню секунду дракон підхопив жертву, яка вислизнула, і тепер його пазурі стискали Юту ще міцніше, ще болючіше впивалися в ребра й не давали продихнути. Втім, принцеса вже не мала сил боротися — вона тільки слабко вовтузилась, марно намагаючись розтиснути жахливі пазурі. Це заподіювало більше незручностей їй самій, ніж драконові, але Юта не здавалася, смикала ногами й, зігнувшись, намагалася вкусити вкриту дрібною лускою лапу.
Крізь туман, що став у неї перед очима, вона бачила все ж таки, як поля внизу змінилися густими лісами, де вже не було ні доріг, ні просік; часом вона впадала в безпам’ятство, а тим часом ліси заступила кам’яниста рівнина, потім постали сірі з прозеленню скелі, об які розбивався прибій — дракон заніс Юту на морський берег.
Юта бачила скелястий гребінь, що випинався в море вузькою косою й закінчувався величезною, дивовижної форми горою; дракон різко завернув, і Юта усвідомила з жахом, що насправді це замок — напівзруйнований замок, який угніздився в скелях. Нерівні вежі стирчали, мов гнилі зуби; дракон став знижуватися колами, начебто даючи Юті можливість розгледіти похилий підйомний міст, сліпі вікна-бійниці й круглу чорну діру — вхід у тунель, браму для дракона.