При вигляді тунелю сили Юти миттю подесятерилися — вона виривалася й пручалася, мов дика кішка; дракон засичав і шугонув у чорну діру.
Рот і ніс Юти миттю сповнилися попелом і кіптявою, позбавивши її змоги кричати. Затримайся дракон на мить у тунелі — і вона напевно задихнулася б, але ящір, блискавично проминувши абсолютно чорний коридор, увірвався в яскраво освітлене приміщення.
Тут страшні пазурі нарешті розтиснулись, і Юта відчула босими ступнями холод кам’яних плит.
Не втримавшись на ногах, вона сіла на підлогу й озирнулася, як уві сні. Кругла зала розмірами й оздобленням пасувала драконові; крізь неправильної форми отвір у стелі падав широкий сонячний промінь.
У центрі зали привиділася Юті громіздка споруда — стіл, схожий одночасно й на вівтар, і на жертовник. У центрі його випирав загострений залізний шип, а біля підніжжя — Юта похолола — горою лежали небачені, огидні інструменти, що викликали в сплутаній свідомості бранки образ чи то крамниці різника, чи то камери тортур. Затуманений Ютин погляд не міг уже розрізнити, що там іще купами звалено у віддаленому темному кінці зали; за її спиною задоволено засичав ящір.
Кінець принцеси Юти виявився страшнішим за найстрашніші казки.
Коротко скрикнувши, жертва дракона знепритомніла.
Перед її очима танцювали жовті вогники. Вона напівлежала на чомусь м’якому, її оточували тепло й тиша.
Горгулья, який огидний сон!
Вона потягнулася, не розплющуючи очей.
Де вона? Не схоже, щоб у своєму звичному ліжку. Може, вона знову задрімала над книжкою в улюбленому маминому кріслі?
Мама вишивала шовком сюжет стародавньої легенди про дівчину, викрадену…
Драконом?!
Вона розплющила очі й сіла.
У просторій залі було досить світло; догоряли поліна в каміні, і Юта дійсно сиділа в кріслі — але геть незнайомому, неабияк протертому й такому великому, що в ньому могло вміститися ще півдесятка принцес. Просто перед собою вона побачила стіл, до країв заставлений тьмяними винними пляшками, а по той бік столу — горгулья! — в такому самому кріслі сидів зовсім незнайомий чоловік, темноволосий, сухорлявий, зі страдницькою складкою між насупленими бровами. Схиливши голову на плече, він чи то розмірковував про щось, чи то дрімав.
Украй спантеличена, Юта якийсь час сиділа тихо, намагаючись згадати, що відбулося, як вона сюди потрапила, і, головне, хто цей незнайомець, що має зухвалість перебувати наодинці зі сплячою принцесою?
Може, вона занедужала, і це — лікар?
Думки її плуталися; вона не могла довести до кінця жодного ланцюжка міркувань, і, зневірившись, нарешті зважилася розліпити губи й тихенько покликати:
— Агов…
Незнайомець підняв голову.
У нього були вкрай трагічні, втомлені очі — як здалося Юті, темно-зелені. Побачивши, що принцеса прокинулася, він не виявив ні радості, ні хоча б зацікавлення.
Якийсь час вони дивилися один на одного — незнайомець з тугою, Юта — з дедалі більшим сум’яттям.
Нарешті, незнайомець, зітхнувши, подався вперед і поставив на стіл порожню склянку, яку весь цей час тримав у руці.
Юта запитала пошепки:
— Ви — лікар?
Незнайомець криво посміхнувся, і Юта зрозуміла — ні, він не лікар. Роздратована власною нерішучістю, вона запитала голосніше й вимогливіше:
— Так хто ж ви, горгулья, такий і що ви тут робите?
Незнайомець уп’явся на неї спантеличено, потім простягнув руку до найближчої пузатої пляшки й наповнив з неї свою склянку. Відпив, поморщився, знову втомлено глянув на Юту. Підняв брови:
— Гарне запитання… Ви що ж, геть нічого не пам’ятаєте, принцесо?
Голос його був ледь хриплуватий — Юта могла заприсягнутись, що ніколи не чула його раніше.
Незнайомець тим часом піднявся, причому з видимим зусиллям — либонь, він уже чимало випив.
— Дозвольте вам нагадати, принцесо, — він дивно посміхнувся, — дозвольте вам нагадати, що вас викрав дракон.
Юта похолоділа.
— Ні, — пробурмотіла вона непевним голосом, — мені тільки наснилося, що мене викрав дракон.
Незнайомець підняв очі до стелі:
— Добре. А до цього вам наснилося, що ви були на карнавалі… В синьому капелюшку із човником, адже так? — і він уп’явся в Юту очима.