Я глянув на свій одяг, помацав кишені і тільки тепер помітив, що костюм на мені чужий, а мої речі й документи з кишень зникли.
— Але ж це зухвала брехня, обман, підлота і…
— Так, так, так. Я з вами цілком згоден. Та що робити, Раух, що робити? Фірма Крафтштудта без вас може зазнати серйозної поразки, навіть краху. Ми одержали силу-силенну замовлень. Усі вони воєнного характеру й дорого коштують. Треба лічити, лічити й лічити… Після розв'язання перших задач військове міністерство буквально закидало нас математичними розрахунками.
— І ви хочете, щоб я теж став таким, як ваш Дейніс та інші?
— Ні. Звичайно, ні, Раух.
— То навіщо ви все це придумали?
— Ви нам потрібні як викладач математики.
— Викладач?..
Больц кивнув, закурив сигаретку і повільно випустив струмінь диму, насмішкувато розглядаючи мене.
— Нам потрібні математичні кадри, професоре Раух. Без них ми сядемо на мілину.
Я мовчки втупився в Больца, який мені тепер уже не здавався таким симпатичним, як раніше. В його світлому, непримітному обличчі я почав розрізняти тонкі звірячі, ледве вловимі рисочки, які поступово починали домінувати над тим, що робило фізіономію німця на перший погляд ясною і відкритою.
— Ну, а коли я відмовлюсь? — запитав я.
— Це буде дуже погано. Боюсь, що тоді вам доведеться стати одним з наших… е-е… обчислювачів.
— А хіба це так уже погано? — спитав я.
— Так, — відповів Больц твердо й підвівся. — Це означало б, що ви закінчите своє життя в «Притулку мудрих».
Пройшовшись кілька разів по кімнаті, Больц сказав тоном лектора:
— Розрахункові можливості людського мозку в сотні тисяч разів більші, ніж в електронної лічильно-розв'язувальної машини. Мільярд математичних клітин кори головного мозку, весь допоміжний апарат — пам'ять, лінії затримки, логіка, інтуїція тощо, — хіба цей механізм можна порівняти з будь-якою, хай і найдосконалішою машиною? Проте машина має одну істотну перевагу.
— Яку? — запитав я, не розуміючи, куди він хилить.
— Якщо в електронної машини вийде з ладу, скажімо, один тригерний елемент або навіть цілий регістр, ви можете замінити лампи, опори чи ємності, і машина знову почне працювати. А от якщо в голові зіпсується одна або група клітин, що виконують обчислювальні функції, замінити їх уже не можна. На жаль, ми повинні примушувати тригери мозку працювати дуже інтенсивно, а тому, якщо так можна висловитись, швидкість їх спрацьовування помітно збільшується. Живий обчислювальний апарат дуже швидко зношується і…
— І що тоді?
— Тоді обчислювач потрапляє до «Притулку».
— Але ж це звірство! Це злочин! — закричав я.
Больц зупинився переді мною, поклав руку на моє плече і, широко посміхаючись, промовив:
— Раух, ви тут повинні забути всі ці слова й поняття. Якщо ви не забудете їх самі, ми примусимо вас це зробити.
— Це вам не вдасться! — закричав я, відкидаючи його руку.
— Погано ви засвоїли лекцію Дейніса. А даремно… Він казав діло. До речі, ви знаєте, що таке пам'ять?
— Яке це має відношення до нашої розмови? Якого біса всі ви тут кривляєтесь? Навіщо ви…
— Пам'ять, професоре Раух, — це тривале збудження в групі нейронів завдяки позитивному зворотному зв'язку. Електрохімічне збудження, яке циркулює у вас в голові по даній групі клітин протягом довгого періоду, і є пам'ять. Ви — фізик, який цікавиться електромагнітними процесами в складних середовищах, і не розумієте, що шляхом накладання на вашу голову відповідного електромагнітного поля можна зупинити циркуляцію збудження в будь-якій групі клітин. Адже нема нічого простішого. Ми можемо примусити вас не тільки забути все те, що ви знаєте, але й згадати те, чого ви ніколи не знали. Проте не в наших інтересах вдаватись до таких… е-е… штучних заходів. Ми віримо у вашу розсудливість. Фірма платитиме вам солідну частку своїх дивідендів.
— За що? — спитав я.
— Я вже сказав — за викладання математики. Серед безробітних, яких, на щастя, в нашій країні завжди дуже багато, ми набираємо класи по двадцять-тридцять чоловік найбільш здібних до математики. Потім ми їх навчаємо вищої математики протягом двох-трьох місяців…