— Зовсім усе інакше. Нічого схожого на нормальний спектр. З цим нам доведеться поморочитись.
«Чи ж скоро буде частота сто тридцять?» — з жахом подумав я, коли радісний і безтурботний настрій знову змінився станом неясної тривоги, хвилювання, відчуття того, що от-от має щось трапитись, — неминуче й страшне… В цей час я замугикав тихенько якусь пісню. Робив я це машинально, не думаючи, а серце калатало все дужче й дужче в передчутті страшної фатальної неминучості.
Коли частота генератора наблизилась до тієї, що викликає збудження болю, я це відчув одразу. Спочатку дуже занили суглоби великого пальця правої руки, потім я відчув гострий колючий біль у рані, яку дістав на фронті, згодом страшенно заболіли зуби, не один, а всі зразу. Далі з'явився страшний головний біль. Кров боляче застукала у вухах. Невже не витримаю? Невже не вистачить волі подолати цей кошмарний біль і не показати, що я відчуваю? Були ж люди, які «вмирали під тортурами без жодного зойку. Історія знає людей, які мовчки гинули на вогнищах…
А біль усе зростав і зростав. Нарешті він досягнув свого страшного апогею, коли боліло все і організм перетворився на суцільний клубок болю. Все тіло нило, ніби його кололи, різали, роздирали, давили. Перед очима попливли фіолетові кільця, я майже непритомнів, але мовчав.
— Ваші відчуття, Раух? — знову як з-під землі почув я голос лікаря.
— Несамовите відчуття люті, — процідив я крізь зуби. — Якби ви мені зараз попались…
— Далі. Він зовсім ненормальна людина. В нього все навпаки.
Коли я вже ладен був закричати, застогнати, біль раптом зник. Усе тіло вкрилося холодним липким потом. М'язи тремтіли.
Згодом при якійсь частоті я зненацька побачив неіснуюче сліпучо-яскраве світло, що не зникло навіть тоді, коли я щільно заплющив очі; потім пережив відчуття вовчого голоду, далі почув складну гаму оглушливих звуків; ось мені стало холодно, ніби мене зовсім роздягненим вивели на мороз.
Я передбачав, що всі ці відчуття муситиму перетерпіти, і тому на всі питання лікаря відповідав невлад, чим викликав бурхливі коментарі з його боку.
Я знав, що мене чекало ще одне страшне випробування — втрата волі. Саме воля досі мене рятувала. Вона, ця незрима сила душі, допомагала мені боротися з усіма тими почуттями, які штучно викликали в мені мої мучителі. Проте вони з допомогою свого пекельного імпульсного генератора доберуться й до волі. Як «дослідники» встановлять, що вона в мене втрачена? Я чекав цієї миті з хвилюванням. І вона настала.
Якось раптово я відчув, що мені все байдуже. Байдуже, що я перебуваю в лапах зграї Крафтштудта, байдужі всі люди, які його оточують, байдужий я сам. Голова стала зовсім порожньою. М'язи ніби обм'якли. Відчуття зникли. Це був стан цілковитого фізичного й душевного спустошення й розслабленості. Ніщо не радувало, не хвилювало. Я не хотів ні про що думати. Важко було примусити себе підняти руку, поворухнути ногою, повернути голову. Це було якесь страхітливе безвілля, коли з людиною можна робити що завгодно.
І все-таки десь у найпотаємнішому куточку свідомості жевріла крихітна іскорка думки, яка настирливо мені говорила: «Треба… Треба… Треба…»
«Що треба? Для чого?» — заперечувала свідомість. «Треба… Треба… Треба…» — повторювала, як мені здавалось, єдина клітинка моєї свідомості, що чудом лишалась недосяжною для цих всемогутніх електромагнітних імпульсів, які робили з моїми нервами все, що хотіли кати з компанії Крафтштудта.
Згодом, коли я узнав про існування теорії центроенцефалічної системи мислення, згідно з якою саме мислення, всі клітини кори головного мозку, в свою чергу, глибоко централізовані й у своїй діяльності підлягають одній, центральній, керівній групі клітин, — то зрозумів, що ця верховна психічна влада не піддається навіть найсильнішим фізичним та хімічним впливам зовні. Саме вона, очевидно, мене і врятувала. Бо коли лікар раптом звелів мені:
— Ви працюватимете з Крафтштудтом. Я відповів:
— Ні.
— Ви робитимете все, що вам накажуть.
— Ні.
— Вдартесь головою об стіну.
— Ні.
— Далі. Зазначте, Пфафф, він — ненормальний тип. Та ми доберемось і до нього.
Я симулював втрату волі при тій частоті, коли насправді в мене з'явилась величезна сила волі, коли я відчув, що можу звершити будь-яке діяння, можу примусити себе зробити все. В цей час я був сповнений душевної сили, що могла мобілізувати мене на найвідважніші вчинки.