- Так. Тільки ви троє, - відповіла Шері. - І дев'ять дівчат.
- О ні, - Майкл скорчив гримасу.
- Сфотографуй Майкла наступним, - наказала Шері Грегу.
- Нізащо! - швидко відповів Майкл, піднявши руки, ніби захищаючись, відступаючи. - Востаннє, коли ти фотографував мене цією штукою, я впав зі сходів.
Намагаючись втекти, Майкл наштовхнувся спиною на Ніну Блейк, одну з подруг Шері.
Вона відреагувала несподіваним вереском, потім грайливо штовхнула його, а він продовжував відступати.
- Майкле, перестань. Це моя вечірка, - покликала його назад Шері.
- Що будемо робити? Це і всі розваги? - запитала Ніна з іншої половини двору.
- Я думала, що ми всі пофотографуємось, а потім пограємо в гру чи ще щось, - сказала їй Шері.
- У гру? - підхопив Пташка. - Ти маєш на увазі «Пляшечку»?
Кілька дітей засміялися.
- «Правда або дія» - запропонувала Ніна.
- Точно. «Правда або дія»! - погодилося ще кілька дівчат.
- О, ні, - тихо застогнав Грег.
«Правда або дія» означала багато поцілунків і сором’язливих підліткових зізнань.
Дев'ять дівчат і лише троє хлопців. Це буде нелегко.
«Як Шері могла з нами так вчинити?» дивувався він.
- Ну що там з фото? Вийшло? - запитала Шері, хапаючи його за руку. - Дай подивлюся.
Грег так засмутився через те, що доведеться грати в «Правду або дію», що забув про знімок, який був у нього в руці. Він підняв його, і вони обидва втупилися в нього.
- Де я? - здивовано запитала Шері. – Що ти фоткав? Мене ніде не видно!
- Як так? - Грег втупився в знімок. Там було те дерево. Але не було Шарі.
- Не може такого бути! Я направив камеру прямо на тебе. Я ретельно фокусував кадр, - запротестував він.
- Ну, значить не дофокусував. Я не потрапила в кадр, - з розчаруванням відповіла Шері.
- Але, Шері...
- Я ж не невидимка, Грег. Я не вампір чи щось таке. Я можу бачити своє відображення в дзеркалах. І я зазвичай з'являюся на фотографіях.
- Але подивись... - Грег пильно втупився у фотографію. - Ось дерево, до якого ти притулилась. Ти можеш чітко бачити стовбур дерева. А це місце, де ти стояла.
- Але де я? - запитала Шері, голосно брязкаючи своїм браслетом-оберегом.
- Ладно-ладно, - вона вихопила у нього знімок і кинула його на траву. – Давай ще одну. Швидше.
- Ну, добре. Але... - Грег все ще ламав голову над фотографією.
Чому на ній не було видно Шері?
Він нахилився, підняв знімок і запхав до кишені.
- Цього разу стань ближче, - наказала вона.
Грег підійшов на кілька кроків ближче, ретельно відцентрував Шері у видошукачі й клацнув на кнопку. Квадратик виповз спереду. Шері підійшла і витягла фотографію з камери.
- Ця мала б краще вийти, - сказала вона, пильно вдивляючись у неї, коли кольори почали темніти й набувати форми.
- Якщо ти справді хочеш сфотографувати всіх, нам треба взяти інший фотоапарат, - сказав Грег. Його очі також були прикуті до знімка.
- Гей, я не вірю! - закричала Шері.
Вона знову була невидимою.
Дерево сфотографувалося чітко, в ідеальному фокусі. Але Шарі ніде не було видно.
- Ти мав рацію. Дурна камера зламана, - з розчаруванням сказала вона, передаючи фотографію Грегу. - Забудь про це.
Вона відвернулася від нього і покликала інших.
- Агов, народ, «Правда або дія»!
Почулися вигуки та стогони. Шері повела їх до маленького лісу за своїм подвір'ям, щоб пограти там.
- Більше усамітнення, - пояснила вона. Одразу за деревами була кругла галявина, ідеальне приватне місце.
Гра виявилася такою ж як і уявляв собі Грег. Серед хлопців лише Пташка, здавалося, насолоджувався грою.
«Він любить такі дурниці», подумав Грег із заздрістю.
На щастя, через трохи більше ніж пів години він почув, як місіс Вокер, мама Шері, покликала їх назад, щоб розрізати святковий торт.
- Як шкода, - саркастично сказав Грег. - Саме тоді, коли гра була в самому розпалі.
- Нам все одно треба вибиратися з лісу, - усміхнувся Пташка. - Майклова сорочка збуджує білок.
Сміючись і розмовляючи про гру, діти повернулися у внутрішній дворик, де на круглому столику з парасолькою чекав рожево-білий святковий торт із запаленими свічками.
- Я, мабуть, дуже погана мама, - пожартувала місіс Вокер, - якщо дозволила вам усім піти до лісу самим.
Дехто з дівчат засміявся.
Місіс Вокер, тримаючи в руці ніж для торта, озирнулася.
- А де Шері?
Усі перевели погляд на задній двір.
- Вона була з нами в лісі, - сказала Ніна місіс Уокер. - Хвилину тому.