Він зрозумів, що знає відповідь. Знає, хто це зробив.
Хтось, хто шукав камеру. Хтось, хто відчайдушно хотів її повернути.
Спайді?
Моторошний дядько, одягнений у все чорне, жив у будинку Коффманів. Він був власником камери?
Так. Грег знав, що це зробив Спайді. Він стежив за Грегом, з-за трибун на грі дитячої ліги. Він знав, що камера у Грега. І він знав, де Грег живе.
Ця думка була найжахливішою з усіх.
Він знав, де живе Грег.
Грег відвернувся від хаосу у своїй кімнаті, притулився до стіни коридору і заплющив очі.
Він уявив собі Спайді, темну постать, що так злісно повзе на своїх худорлявих лапках.
Він уявив його в будинку, в будинку Грега. У кімнаті Грега.
«Він був тут. Обнишпорив усі мої речі. Він розгромив мою кімнату!»
Грег відчував, що все переплуталося. Йому хотілося кричати від люті й волати про допомогу одночасно.
Але він був зовсім один. Ніхто його не почує. Ніхто не може йому допомогти.
«Що ж тепер? Що ж тепер робити?»
Раптом, притулившись до дверної рами, дивлячись на свою розгромлену кімнату, він зрозумів що повинен зробити.
Двадцять перша глава
- Привіт, Пташко, це я.
Грег тримав слухавку в одній руці, а іншою витирав піт з чола. Він ніколи в житті не прибирав так ретельно - і так швидко - за все своє життя.
- Вони знайшли Шері? - нетерпляче запитав Пташка.
- Я нічого не чув про це. Не думаю, - відповів Грег, обводячи очима кімнату. Майже все повернулося на круги своя. Він все поклав на місце, прибрав і вирівняв. Його батьки ніколи б не здогадалися б що тут сталося.
- Слухай, я дзвоню не через це, - сказав Грег, швидко говорячи в трубку. – Подзвони Майклу замість мене, добре? Зустрінемося на дитячому майданчику. Біля бейсбольного поля.
- Коли? Зараз? - запитав Пташка, прозвучавши розгублено.
- Так, - сказав йому Грег. - Ми повинні зустрітися. Це важливо.
- Вже майже час вечері, - запротестував хлопець. - Я не знаю, чи мої батьки...
- Це важливо, - нетерпляче повторив Грег. - Я повинен побачити вас, хлопці. Гаразд?
- Ну... можливо, я зможу вислизнути на кілька хвилин, - сказав Пташка, знизивши голос.
А потім Грег почув, як він крикнув матері: «Це ніхто, мамо! Я ні з ким не розмовляю! Ні з ким!»
«Боже, він просто геній відмазок!» саркастично подумав Грег. «Він ще гірший брехун, ніж я.»
А тоді він почув, як Птах знов відповідає мамі: «Я знаю, що розмовляю телефоном. Але я ні з ким таким не розмовляю. Тільки з Грегом»
- Мені треба йти, - сказав Птах.
- Подзвони Майклу, добре? - нагадав Грег.
- Так. Гаразд. Побачимося.
Грег поклав слухавку на місце, а потім прислухався, чи немає матері. Внизу тиша. Її все ще не було вдома. Вона напевно ще не знала про Шері. Він знав, що вона і його батько будуть дуже засмучені.
Майже так само, як і він сам.
Думаючи про свою зниклу подругу, він підійшов до вікна своєї спальні й подивився на сусіднє подвір'я. Воно вже було безлюдним.
Поліцейські роз'їхалися. Приголомшені батьки Шері, мабуть, зайшли до будинку.
Під широкою тінню великого дерева сиділа білка і люто гризла жолудь. Ще один жолудь лежав біля її ніг.
У кутку двора Грег побачив святковий торт, який все ще стояв на покинутому столі, всі місця були накриті, прикраси все ще стояли.
День народження для привидів.
Грег здригнувся.
- Шері жива, - сказав він вголос. - Вони знайдуть її. Вона жива.
Він знав, що йому тепер робити.
Змусивши себе відійти від вікна, він поспішив назустріч двом своїм друзям.
Двадцять друга глава
- Та ні за що, - гаряче сказав Пташка, притулившись до лавки на трибуні. - Ти що, з глузду з'їхав?
Розгойдуючи камеру за шнур, Грег з надією повернувся до Майкла. Але Майкл уникав погляду Грега.
- Я з Пташкою, - сказав він, не зводячи очей з камери.
Оскільки час був близький до обіду, майданчик був майже безлюдний. Кілька маленьких дітей гойдалися на гойдалках в іншому кінці майданчика. Двоє дітей каталися на велосипедах навколо футбольного поля.
- Я думав, що ви, хлопці, підете зі мною, - розчаровано сказав Грег. Він підняв кросівком грудку трави. - Я маю повернути цю штуку, - продовжив він. - Я знаю, що повинен це зробити. Я маю покласти її туди звідки її взяв.
- Нізащо, - повторив Пташка, хитаючи головою. - Я не повернуся до будинку Коффманів. Одного разу було достатньо.
- Боягузливе курча? - запитав Грег.
- Так, - швидко зізнався Птах.