ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Та й жінці, даю голову на відсічення.
ЧОЛОВІК: Не розбивши яєць, яєчні не зробиш.
ЖІНКА: Тільки б малого він не займав, Боже борони!
Зукко, не перестаючи штовхати даму в шию пістолетом, підходить до малого.
Потім стає ногою на голову малому.
ЖІНКА: Ой лишенько, щоб це дітей у наші дні так катували!
ЧОЛОВІК: З нами в дитинстві ще й не таке виробляли.
ЖІНКА: Вам що, теж якийсь псих погрожував?
ЧОЛОВІК: А війна, пані, про війну ви забули?
ЖІНКА: Он воно що! Німці ставали ногою на вашу голову і погрожували вашій матері?
ЧОЛОВІК: Гірше, пані, гірше!
ЖІНКА: У кожному разі, теперечки ви тут, живий-здоровий, добряче вже підтоптаний і розгодований.
ЧОЛОВІК: Ви грубіянка, пані.
ЖІНКА: У мене дитина, тільки дитина на думці.
ЧОЛОВІК: Та що ви з вашою дитиною носитеся! Пістолета приставлено до горла жінці.
ЖІНКА: Воно то так, але потерпить від цього саме дитина.
ДРУГА ЖІНКА: Даруйте, пане, ви саме це назвали спеціальним прийомом у поліцаїв? Ти говорив про якийсь прийом. А вони просто руки умивають. Сцикуни кляті.
ЧОЛОВІК: Я казав, що це — стратегія.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: До дупи таку стратегію!
ПОЛІЦАЇ (здалеку): Покладіть зброю.
ЖІНКА: Браво.
ДРУГА ЖІНКА: Отже, ми врятовані.
ЧОЛОВІК: Ох жеж ця стратегія! Кажу ж вам, вони готують удар.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: На словах, а на ділі удар уже пропустили.
ЖІНКА: Бідна дитина.
ЧОЛОВІК: Пані, ще раз почую про дитину дістанете по шиї.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Невже ви думаєте, що зараз слушний момент для суперечок? Треба ж хоч трошки шануватися. Ми свідки драми. Ми перед обличчям смерті.
ПОЛІЦАЇ (здалеку): Наказуємо вам покласти зброю. Вас оточено. (Глядачі розлягаються сміхом).
ЗУККО: Скажіть їй, щоб дала ключі від машини. Порше
ДАМА: Що за йолоп.
ЖІНКА: Дайте йому ключі, дайте ключі.
ДАМА: Нізащо. Хай візьме їх сам.
ЧОЛОВІК: Ось він зараз порве вам горлянку — тоді одумаєтеся, дамочко.
ДАМА: Нехай. Зате у вас цілих горлянок я не бачу. Тож нехай.
ЖІНКА: Суще страховисько, а не жінка.
ЧОЛОВІК: Бузувірка. На світі стільки бузувірів і злобителів.
ЖІНКА: Заберіть ключі силоміць. Хіба серед вас, чоловіків, не знайдеться такого, хто обшукає її кишені і забере ключі?
ДРУГА ЖІНКА: Ну, от ви — вам стільки перепадало змалку. Вам же німці ставали ногою на голову і погрожували вашій неньці — покажіть-но, що маєте яйця у матні. Покажіть-но, що у вас зосталося бодай одне, хай малесеньке, хай навіть усохле.
ЧОЛОВІК: Пані, вас би треба так наляскати, так набити! Дякуйте Богові, що я людина світська.
ЖІНКА: Та обнишпорите ж її кишені, візьміть ключі, а тоді вже і ляпасами мене годуйте.
Здригаючись, чоловік підходить, виставляє руку, порпається в кишені у дами, дістає ключі.
ДАМА: От дурень.
ХТОСЬ ІЗ ЧОЛОВІКІВ (звитяжно): А бач? А бач? Хай підганяють цей порше аж сюди. (Дама сміється.)
ЖІНКА: Їй смішно. Їй саме закортіло сміятись тоді, як її дитина на краю загибелі.
ДРУГА ЖІНКА: Потвора.
ЧОЛОВІК: Курва.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Ключі поліцаям віддайте. Хай вони хоч цим займуться. Маю надію, що принаймні водити машину вони вміють.
Чоловік бігом вертається назад.
ЧОЛОВІК: Це не порше. Це мерседес.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Якої моделі?
ЧОЛОВІК: По-моєму, 280 ес-е. Цяця!
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Мерседес — класна машина.
ЖІНКА: То підженіть її сюди, байдуже якої вона там марки. А то він зараз перестріляє всіх.
ЗУККО: Я вимагаю порше. Я не дозволю, щоб мене так нахабно дурили.
ЖІНКА: Зажадайте, щоб поліцаї підшукали порше. Не торгуйся з ним. Він — божевільний. Треба знайти йому порше.
ЧОЛОВІК: Принаймні, тут фараони мастаки.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Підіть взнайте. Вони осторонь тримаються.
Рушають разом до поліції.
ЧОЛОВІК: Що то, ми — простий народ за них сміливіші.
ЖІНКА (малому): Бідолашний хлопчина. Ти не потовкся під цією триклятою ногою?
ЗУККО: Цитьте. Ніяких розмов із ним, ніяких від нього звуків. А ти, заплющ очі. І не ворушись.
ЧОЛОВІК: А як ви, пані? Як вам?
ДАМА: Незле, дякую, незле. А було б ще краще, якби ви заткнулись і на свої кухні повернулись або пішли своїх діточок підтирати.
ЖІНКА: Ох вона ж і гостра на язик. Ох і гостра!
ПОЛІЦАЙ (із другого боку юрби): Ось ключі від машини. Це порше. Машина тут. Он вона — бачите? (Людям.) Передайте йому ключі.
ЧОЛОВІК: Самі передавайте. Це ж ваша робота, душогубці.
ПОЛІЦАЙ: У нас свої справи.
ЖІНКА: До біса ваші справи!
ЧОЛОВІК: Я до цих ключів не торкнуся. Це не мій клопіт. Я батько сімейства.