Дівчисько лізе під стіл.
Входить батько, заспаний, у піжамі.
Переходить кухню, на кілька секунд зникає, знов переходить кухню і вертається до своєї кімнати.
СЕСТРА: Ти тільки дівчисько. Ти маленька незайманиця, ти маленька незайманиця твоєї сестрички, твого брата, твого отця і твоєї неньки. Тільки не зізнавайся в цьому жахові. Мовчи. Я сама не своя. Ти пропаща, і всі ми пропащі з тобою.
Збиваючи бучу, входить брат.
Сестра кидається на нього.
СЕСТРА: Ти тільки не кричи, не нервуйся. Її тут нема, але вона знайшлася. Знайшлася, але вона не тут. Заспокойся, а то я з глузду з'їду. Я цих усіх напастей, та ще й водночас, ніяк не сподівалася. І, як ти кричатимеш, то руки на себе накладу.
БРАТ: Де вона? Кажи, де вона?
СЕСТРА: Вона у подруги. Спить у подруги, у ліжку своєї подруги, у теплі, у затишку, з нею більше нічого не трапиться, нічого. Нас страшне лихо спіткало. Не кричи, благаю, а то потім будеш каятися, будеш плакати.
БРАТ: Плакати мене змусить лише одне: якби мою маленьку сестричку страшне лихо спіткало. Але ж я її завжди пильнував, окрім сьогоднішнього вечора, коли вона втекла від мене. За ці всі роки мого пильнування, вона втекла всього на кілька годин. Невже ж цій дурепі треба так мало часу, щоб упасти на когось?
СЕСТРА: Ця справа багато часу не вимагає. Воно приходить, коли хоче і все перетворює в одну мить. В одну мить нівечить коштовність, яку ти бері роками. (Хапає якусь річ і кидає об підлогу.) От і склеюй тоді уламки. Кричи, волай, а розбитого не стулиш.
Входить батько. Переходить, як і першого разу, кухню, і зникає.
БРАТ: Допоможи мені, сестро, допоможи. Ти від мене сильніша. Я не стерплю цього лиха.
СЕСТРА: Лихо для всіх людей нестерпне.
БРАТ: Поділи його зі мною.
СЕСТРА: Я вже ним і так повна по вінця.
БРАТ: Піду закроплю душу (Виходить.)
Батько повертається.
БАТЬКО: Ти що, дочко, плачеш? Я чув буцімто плач. (Сестра зводиться на ноги.)
СЕСТРА: Ні. Я наспівую. (Виходить.)