Шериф запросив Робіна на чільне місце, по праву руку від себе, бо саме перед цим один з різників прошепотів хазяїнові на вухо:
— Цей придуркуватий хлопець витворяв сьогодні таке, що ми мало животи не понадривали. На одне пенні він давав м'яса більше, ніж ми на три, а кожній дівчині, яка згодна була його поцілувати, накидав іще добрячий шмат.
А інші додали:
— Він зовсім не знає ціни добру, і перший-ліпший спритний чоловік може обдерти його до нитки.
Шериф ладен був навіть з свого рідного брата зідрати останню сорочку, тому він не міг відмовитися від спокуси обдерти молодого марнотратця. До того ж він був радий мати в себе гостя, який обіцяв звеселити компанію за бенкетним столом. Отже, як було уже сказано, шериф посадовив Робіна поруч себе, приділяв йому найбільшу увагу й несамовито реготався з його жартів; хоча, правду кажучи, сміх важко було й стримати, бо Робін сипав такими дотепами та жартами, від яких усі присутні хапалися за животи.
Останній з гостей прийшов єпіскоп Герфорда. Прочитавши передобідню молитву, він сів біля шерифа зліва. Товсте драглисте тіло священика ще більше підкреслило пісну худорлявість господаря дому.
Після молитви, поки слуги заносили в залу дерев'яні таці з м'ясними стравами, Робін підвівся з місця і сказав:
— Ми з вдячністю прослухали молитву мілорда єпіскопа. А тепер, любі друзі, веселіться й пийте, — я не поїду звідси, поки розплачуся, хоч це вже й коштує мені більш як п'ять фунтів. Отже, мілорди й джентльмени, не жалійте вина, пийте на здоров'я.
— Ви тільки послухайте, послухайте, що він меле! — зарепетували різники.
— Ох же й веселун, — мовив шериф, — тільки ж цей бенкет влаштував я сам. Однак у тебе, мабуть, не одна сотня голів худоби і дуже багато землі, якщо ти так легко розкидаєшся грішми.
— О, цього в мене вистачає, — відповів Робін, і в його очах застрибали бісики. — П'ятсот рогатих худобин є в мене та моїх братів, і жодної з них ми досі не змогли продати. Ось чому я став різником. Проте я не розуміюся на торгівлі й радо продав би всю череду, коли б тільки знайшовся покупець.
У шерифа прокинулась його невситима зажерливість. «Якщо цього дурника все 'дно хто-небудь обскубе, — подумав він, — то чому цього не зробити мені?»
— То ти кажеш, п'ятсот голів? — поквапливо перепитав він Робіна.
— Точніше, п'ятсот десять ситих, вгодованих худобин, яких я хоч зараз згоден продати за підхожу ціну. Їй-бо, тому, хто заплатить мені готовими грішми, я віддам усе це добро за двадцять золотих кружечків. Хіба я дорого правлю. панове.
«Чи бачив ще хто такого недоумкуватого різника?» — дивувався шериф: він зовсім забув про свою гідність і в усіх на очах підштовхнув ліктем у бік товстого єпіскопа.
— Послухай мене, хлопче, — видушив він з себе крізь деренчливий сміх, — я завжди готовий допомогти кожному бідакові в моєму графстві. Тож якщо не знайдеш покупця за цю ціну, я сам куплю твою череду.
Така щедрість остаточно покорила Робіна, і він почав вихваляти шерифа до небес, говорячи, що ніколи й нізащо не забуде його добрості.
— Ну годі, облиш, — сказав шериф, — адже це звичайна торговельна угода. Приганяй завтра на базарний майдан свою худобу та бери гроші.
— Ні, ваша світлість, — відказав Робін, — це нелегко буде зробити, бо моя худібка розбрелася по пасовиськах. Але пасовиська недалеко, щонайбільше за милю від Геймвелла. Може, ви самі завітаєте до мене завтра й одберете собі кращих тварин?
— О, з великою охотою, — сказав зажерливий шериф, забувши про всяку обережність, — Переночуй у мене, а вранці поїдемо разом.
Робін замислився, бо зовсім не мав наміру залишатися в домі шерифа на ніч. Він намірився був запропонувати останньому певне місце зустрічі, та зміркував, що це може викликати підозру. Робін уважно подивився на гостей. Бенкет був у самому розпалі, і всі різники не відривались від келихів. Шериф і Робін розмовляли півголосом, а мілорд єпіскоп солодко куняв.
— Згоден, — нарешті промовив Робін.
Як тільки він це сказав, раптом широко розчинилися двері й до бенкетної зали ввійшов слуга, несучи перед собою тацю з келихами, наповненими підігрітим вином. Робін позирнув на нього, і на його обличчі з'явився мимовільний вираз надзвичайного подиву, який він, одначе, тут же поборов. Слуга також помітив Робіна. Він, наче вкопаний, зупинився біля дверей, а потім, удавши, ніби щось забув принести, повернувся і вийшов з зали.