Життя даруємо тобі
Ми, пасинки закону.
ухар з несподіванки застиг, роззявивши рота. Сам Робін Гуд, і де — в шерифовім домі!
— Оце так смільчак! — нарешті видушив він із себе. — Я багато чув про твою хоробрість, але такого, їй-право, не чекав. Хто ж тоді оцей довготелесий рубака? Люди звуть мене Маленьким Джоном, друже. Ну от що, Маленький Джоне чи Рейнольде Грінліфе, слухай, що скаже син мірошника Мач: клянуся честю, ти мені дуже сподобався. І ти також, безстрашний Робіне Гуде. Якщо ви мене приймете, я піду до вас з дорогою душею. Мені вже давно кортіло вирватись на волю.
— Оце говорить справжній мужчина! — відказав Робін, потискуючи кухареві руку. — Проте я зараз мушу повернутися в ліжко, бо, чого доброго, сонна варта наскочить на мене, і тоді почнеться колотнеча. Щастя ваше, що сьогодні в цьому домі вино лилося надто щедро, інакше шум вашої битви привів би сюди й інших свідків, окрім Робіна Гуда. Отже, якщо ви накиваєте звідси цієї ж ночі, завтра я приєднаюсь до вас у гостинному зеленому лісі.
— Стривай, отамане! — вигукнув кухар. — Тобі не можна залишатись тут на ніч! Це все одно, що самому лізти в петлю. Ходімо разом з нами. Шериф виставив посилену охорону біля всіх міських брам, і вона стоятиме цілий тиждень, аж поки закінчиться ярмарок. Але біля західної брами у мене є знайомий вартовий, і там ми спокійно пройдемо. Завтра ж тебе затримають.
— Не бійся, не затримають, — засміявся Робін, — я пройду через браму не з меншим почтом, ніж сам шериф. А ти, Маленький Джоне, і ти, славний мірошниченко Мачу, не баріться, — мерщій катайте звідси. На узліссі вас зустрінуть мої хлоп'ята. Перекажіть їм, щоб вони забили на обід пару гарненьких оленів; до нас прибудуть шляхетні гості, з якими ми трохи розважимось.
І Робін зник так само раптово, як і з'явився.
— Друже, — звернувся потому Маленький Джон до кухаря, — я гадаю, що час уже прощатися з шерифовою господою. Але шкода буде піти звідси, не прихопивши на згадку про шерифа оці срібні тарелі, які, до речі, можуть прикрасити і наш бенкетний стіл.
— Мудрі твої слова, — відказав на це кухар.
Вони взяли великий лантух, підсміюючись, наповнили його срібним посудом з верхніх полиць, так щоб відсутність його не відразу впадала в очі, а потім разом витягли лантух з будинку, пронесли з міста і приволочили в надійний захисток Шервудського лісу.
Наступного дня в будинку шерифа слуги заворушилися пізно. Економ ледве прочумався від важкого сну. В голові йому так гуло та крутилось, що він не міг би поклястися, чи мав коли-небудь шериф взагалі більше однієї срібної тарелі. Тому пропажі в той час ніхто не помітив.
Робін Гуд зустрівся з шерифом за сніданком. Хазяїн одразу завів мову про те, що йому ні на мить не давало спокою, — про купівлю великої череди худоби, яка буцімто паслася поблизу Геймвелла. І було ясно, що йому цілісіньку ніч снилась та худоба, придбана за мізерну ціну. А Робін знов прикинувся таким простачком, що шериф облишив усякі хитрощі і прямо заявив про свою готовність хоч зараз же їхати дивитись на худобу.
І ось Робін умостився в невеличкий візок різника, за крупом сухореброї шкапини, а шериф сів верхи на доброго коня. Так вони й виїхали з Ноттінгема крізь широко розчинену браму і спрямували своїх коней по горбатій дорозі крізь Шервудський ліс. І що щільніше обступали їх віковічні дерева, то бадьоріше насвистував Робін, то грайливіших мотивів добирав він.
— Чому тобі так весело, хлопче? — запитав шериф, бо правду кажучи, його особисто лісова тиша гнітила.
— Я насвистую, щоб було не так страшно, — відповів Робін.
— А чого тобі боятись, коли поруч тебе їде сам шериф Ноттінгема? — пихато сказав шериф.
Робін почухав потилицю.
— Та люди гомонять, нібито Робін Гуд і його хлопці мають шерифа ні за що, — промовив він.
— Тьху! — злісно сплюнув шериф. — Хай вони тільки попадуть мені до рук, живими не вирвуться! — І він сердито стиснув кулаки.
— Але я зустрів Робіна Гуда саме на оцій дорозі, коли їхав до міста, — сказав Робін Гуд.
Шериф здригнувся, бо під копитом його коня саме хруснула суха гілка, й лякливо озирнувся довкола.
— То ти його бачив? — запитав він.
— Авжеж! Він хотів забрати оцього воза й конячину, щоб поїхати в Ноттінгем. Він сказав, що прикинеться різником. Але дивіться!
В цей час вони під'їхали до повороту дороги, за яким спокійно паслося стадо королівських оленів. Робін показав на нього пальцем і додав:
— Оце і є моя череда, любий шерифе! Подобається? Правда, на таку випещену худібку приємно дивитись?