— Я приїхав сюди, щоб зловити Робіна Гуда, — самовпевнено мовив він, — і я його зловлю — живого чи мертвого!
— А я з радістю допоміг би вам навіть тоді, коли б ви не мали наказу з печаткою самого короля, — улесливо відповів шериф. — Скільки вам треба людей?
— Ніскільки, — відповів сер Гай, — бо я певен, що гуртом нічого не вдієш проти цього відчайдушного злочинця. Я піду сам. Але ви тримайте своїх людей напоготові поблизу Бернесдейля. Як тільки почуєте голос срібного ріжка — летіть туди щодуху. Це означатиме, що Робін у мене в руках.
— Чудово! — вигукнув шериф. — За нас будьте певні, ми не підведемо.
Шериф пішов давати відповідні накази, а Гай Гісборн почав переодягатися, щоб його ніхто не міг упізнати.
Трапилось так, що саме в цей день Вілл Пурпуровий і Маленький Джон подалися в Бернесдейль купити кілька пар зеленого одягу для тих своїх товаришів, які вже світили голими колінами й ліктями. Але вважаючи, що не варто обом зразу лізти в петлю, вони біля міста розділилися. Вілл почимчикував крізь браму, а Джон заліг по цей бік муру за пагорком і став чекати.
Раптом він побачив, як Вілл, мов ошпарений, вискочив з брами назад, а слідом за ним, майже наступаючи на п'яти, гнався сам шериф і десятків шість його людей. Вілл з розгону махонув через рів, продерся крізь колючий живопліт, по камінні та пеньках проскочив болото і, мов сполоханий заєць, довгими стрибками подався до лісу. Шериф та його посіпаки вибивалися з сил, проте все ж таки не припиняли погоні. Але ряди переслідувачів рідшали: один з них сторч головою полетів у заповнений водою рів, другий загруз у багнюці, третій, спіткнувшись об камінь, так і врізався носом у землю, а з десяток інших знеможено сіли на узбіччі дороги й відкритими ротами хапали повітря, мов риба, яку витягли з води.
Маленький Джон, спостерігаючи все це, не міг стримати щирого сміху, хоч усвідомлював, що буде зовсім невесело, коли Вілл випадково спіткнеться. Його вже й так майже наздоганяв один з переслідувачів. То був найкращий бігун шерифового війська, на ім'я Вільям Трент. До Вілла йому залишалося не більше двадцяти кроків, і він скорочував що відстань швидко, мов хорт. Побачивши небезпеку, яка нависла над його другом, Маленький Джон блискавично скочив на ноги, натягнув лук і пустив смертоносну стрілу. Краще було б Вільяму Тренту лежати того дня хворим у ліжку, — оповідає старовинна балада, — ніж зустрітися з стрілою Маленького Джона під шатами зеленого лісу. Це було його останнє змагання з бігу.
Коли стріла із свистом вилетіла з-за пагорка, переслідувачі на мить заціпеніли від жаху. Та, глянувши в той бік і побачивши лише самого Маленького Джона, вони люто закричали й кинулись усім гуртом до нього. Вілл Пурпуровий тим часом досяг вершини пагорба і, скотившись униз, пропав з очей.
— Пошлю ще одне привітаннячко шерифу, — надумався Маленький Джон, — а потім наздожену Вілла.
Але цей нерозважливий крок виявився фатальним: як тільки Маленький Джон наклав стрілу й розтягнув тятиву, його чудовий тисовий лук, що досі ніколи не підводив свого господаря, раптом переламався надвоє.
— Хай тобі всячина, клята деревиняко! — вилаявся Джон.
Потому він твердо став на ноги й вирішив захищатися до останньої змоги, бо солдати були вже зовсім поруч.
Добре ж він постояв за себе того дня! Переслідувачі, поки видерлися на пагорб, страшенно засапались, і перших десятьох Джон легко поклав на землю нищівним ударом свого пудового кулака.
Та один у полі не воїн, хоча б який сильний він був, і впоратися з шістьма десятками ворогів Маленький Джон явно не міг. Крім того, лучники зупинилися на безпечній відстані од нього і, розтягнувшися лінією, націлились в Маленького Джона стрілами.
— Здавайся! — задихаючись, гукнув шериф. — Здавайся, Маленький Джоне, Рейнольде Грінліфе, чи як там тебе сьогодні звати! Здавайся негайно, коли не хочеш, щоб оці стріли прошили наскрізь твоє серце!
— О, ваші слова прудкіші за стріли, — мовив Маленький Джон. — Вони вже торкнулися мого серця, і я здаюсь.
Тієї ж миті шерифові люди навалилися на нього з усіх боків і міцно скрутили мотузками: вони страшенно боялись, щоб розбійник не втік по дорозі. Шериф радісно реготався, думаючи про те, як краще помститися за викрадений посуд, і зрештою таки надумав.
— Клянусь усіма святими, — вигукнув він, — ми відведемо тебе до Бернесдейля і повісимо там на високому горбі сьогодні ж!
— Гаразд, вішайте, — мовив Маленький Джон. — Тільки дивіться, щоб і вам не відгукнулось тим самим! Бог милостивий, і він ще може не допустити, щоб ви зробили цю чорну справу.