Переможці відсалютували королю й королеві і пішли перепочити та замінити тятиви на своїх луках. Починалася найвідповідальніша частина турніру. Старі цілі було знято, а натомість поставлено нові — тепер уже за двісті сорок кроків. Король наказав герольду оголосити, що відкривається змагання на звання першого лучника Англії і що в ньому можуть взяти участь всі бажаючі. Проте результати першого туру виявились такими переконливими, що багато йоменів, які спершу були намірились вийти на арену, тепер не наважилися цього зробити. І тільки якихось десять-дванадцять чоловік поповнили ряди претендентів на призи.
— Ого! — здивовано мовив король. — Це, певне, славні молодці, якщо вони не бояться стати супроти моїх лучників!
— А ви певні, що оті десятеро хлоп'ят — кращі лучники Англії? — запитала королева.
— Не тільки Англії, а всього світу — відповів король. — Що це так, я можу закластися на п'ятсот фунтів золотом.
— Я приймаю ваш виклик, — поміркувавши, мовила королева, — і спробую довести вам протилежне, якщо ви згодитесь на одну умову.
— Яку? — запитав король.
— Я виставлю п'ять лучників, і якщо вони вийдуть переможцями, ви гарантуєте їм свою ласку.
— Авжеж, гарантую! — добродушно відповів король. — Тільки попереджаю, що ви дуже ризикуєте програти, бо ніде немає таких стрільців, як Тепус, Кліфтон і Гільберт!
— Гм, — мовила королева, наморщивши лоба, ніби вона розгубилась і не знала, як бути. — Тоді я мушу знайти собі спільників, які підтримають моє парі. Хлопчику, поклич сюди сера Річарда Лі та мілорда єпіскопа Герфорда!
За кілька хвилин обидва вони були в королівській ложі.
— Сер Річарде, — мовила королева, — я звертаюсь до вас як до лицаря. Чи ви мені радите побитися об заклад з королем, що я можу знайти кращих лучників, ніж Тепус, Гільберт і Кліфтон?
— Ні, ваша величність, — відповів сер Річард, стаючи на коліно, — тут немає нікого, хто побив би цих славних стрільців. Хоча… — він понизив голос до шепоту, — мені доводилось чувати про тих, що розгулюють в Шервудському лісі, обираючи собі досить дивні мішені…
Королева усміхнулася й відпустила його.
— А тепер скажіть ви, мілорде єпіскопе Герфорда, — мовила вона далі. — Чи підтримали б ви мій заклад проти короля?
— Ні, ваша величносте, — відповів гладенний єпіскоп. — Прошу мене вибачити, але я не поставив би навіть пенні на такий заклад, бо, клянусь своєю срібною митрою, вам не знайти нікого, хто б зрівнявся з лучниками короля.
— Але уявіть, що я б оце знайшла людей, відомих вам як неперевершених майстрів у стрільбі з лука, — пустотливо наполягала королева, — чи побилися б ви за них об заклад? До речі, я чула, що поблизу Ноттінгема та Плімптона можна зустріти таких молодців.
Єпіскоп полохливо оглядівся довкола, ніби сподіваючись побачити в себе за спиною розбійників Робіна Гуда. Потім знову обернувся до королеви й помітив у її очах неприхований сміх.
«О господи! — з тугою подумав він. — Уже й тут знають про той нещасний випадок зі мною!» А вголос, набравшися духу, додав:
— Ваша величносте, то все пусті балачки й перебільшення. Пробачте мені, але я радніше збільшу ставку короля в цьому закладі, бо певен, що його лучники непереможні.
— Це ваша справа, — вдавано байдуже відповіла королева. — Скільки ж ви хочете додати?
— Ось мій гаманець, — з важким серцем видушив з себе єпіскоп, — у ньому майже сто фунтів.
— Гаразд, досить і цього, — мовила королева, відпускаючи його, а потім, обернувшись до короля, який розмовляв у цей час із сусідньою ложею, додала: — Я згодна на вашу ставку — п'ятсот фунтів!
— Чудово! — засміявся король, ніби почув надзвичайно дотепний жарт. — Просто дивно, що могло викликати у вас такий азарт?
— Та я ж казала: мені пощастило знайти п'ятірку людей, яких я сміливо виставлю проти ваших найкращих лучників.
— Ну, коли так, то ми швиденько перевіримо, на що вони здатні, — мовив король. — Давайте зробимо так: нехай кінчаться змагання по відкритих цілях, а потім тих своїх лучників, які ввійдуть у першу п'ятірку, я виставлю проти ваших героїв. Згодні?
— Згодна, — відповіла королева. Поманивши до себе Маріан, яка сиділа в сусідній ложі разом з іншими фрейлінами, королева прошепотіла їй щось на вухо. Дівчина зробила реверанс і вийшла.
Тим часом десять переможців першого туру змагань зайняли місця перед новими цілями. Поруч них вишикувалася дюжина добровольців з публіки. Натовп знову завмер у мовчанні, напружено стежачи за польотом стріл. Звитяжці націлялися довго, зате й стріляли майстерно. І кожного разу, коли стріла впиналася в центр цілі, по рядах пролітало голосне зітхання, що нагадувало прибережний шум моря. Тепер перше місце завоював Гільберт Уайтхендський. Тепус майже зрівняв з ним рахунок, але одна з його стріл на якийсь волосок відхилилася вбік. Третій ішов Елвін Уельський, а четвертий — рядовий стрілець, на ім'я Гоффрі. Кліфтон мусив удовольнитися аж п'ятим місцем. Лучники з поспільства також стріляли чудово, але вони нервувалися, боячись глузувань, і це їх привело до поразки.