Було таке враження, ніби цей добродушний велетень навмисне хотів познущатися з Тепуса. Одну за одною він пустив дві стріли так, що вони зірвали оперення на стрілах його суперника, але все ж таки лягли ближче до центра. Третьою стрілою Маленький Джон повторив улюблену витівку лісовиків: пустив її так, що вона пролетіла по граціозній кривій і, вибивши з центра стрілу Тепуса, впевнено зайняла її місце.
Король не вірив своїм очам.
— Слово честі, — вигукнув він, — цей парубійко заслуговує титула герцога або міцної шибениці! Не інакше, він водиться з самим сатаною! Ніколи ще я не бачив, щоб хтось так стріляв!
— Рахунок зрівняно, мілорде, — мовила королева. — Тепер подивимося, що нам покажуть Гільберт та Робін Гуд.
Гільберт вийшов на старт і впевнено послав усі три стріли в яблучко. Це був його найкращий результат. Але в центрі яблучка, коли придивитись уважно, між стрілами залишилася маленька шпаринка.
— Добра робота, Гільберте! — поздоровив його Робін Гуд. — Ти достойний суперник, і з тобою варт позмагатися. — Говорячи це, він став у бойову позицію. — Коли б ти поклав одну стрілу осюди. — Робін вистрілив раз, — другу осюди, — він вистрілив удруге, — а третю осюди, — він вистрілив востаннє, — тоді, можливо, король і мав би підстави оголосити тебе першим лучником Англії!
Але останні його слова потонули в шаленому ревові й оплесках, які свідчили, що досі нічого подібного ніхто з присутніх не бачив. Перші дві стріли, пущені Робіном, заповнили крихітний простір, що залишався в центрі яблучка, а третя вгризлася між ними; і всі три, ставши вряд, ніби утворили одну широчезну стрілу.
Вражений король сердито підхопився з місця.
— Гільберта ще не переможено! — вигукнув він. — Хіба його стріли не влучили в центр мішені? А за всіма правилами це найкращий результат у стрільбі з лука!
Робін низько вклонився.
— Як вашій величності буде завгодно, — мовив він. — Але дозвольте мені поставити власну мішень, і ми повторимо все спочатку.
Король похмуро махнув рукою. І тоді Робін повторив другу улюблену штуку лісовиків: на те місце, де раніше стояла ціль, він устромив у землю тоненьку лозинку, очищену від кори.
— Ну, друже Гільберте, — весело гукнув він, — гадаю, ти зможеш влучити оту ціль!
— Куди там влучити, — відповів Гільберт, — я ледве бачу її звідси. Але заради честі короля все ж спробую…
Проте цей постріл був для нього фатальний: стріла спокійно пролетіла мимо лозинки.
На лінію стрільби знову вийшов Робін Гуд. Він ретельно перевірив тятиву й уважно вибрав стрілу. Потім серед мертвої тиші розтягнув аж до скроні лук, швидко прицілився й вистрілив. Стріла тонко просвистіла в повітрі і зрізала лозинку, неначе ножем.
— Слово честі, у вас чарівничий лук! — вигукнув Гільберт. — Мені навіть не снилося, що так можна стріляти!
— А ви б прийшли повчитися до нас у зелений ліс, — подружньому мовив Робін, — бо ж лоза не росте на лондонській бруківці.
Розлючений король зірвався з трону й подав суддям знак розподілити призи. Він не промовив до королеви жодного слова, — мовчки вийшов з ложі, похмуро сів на коня і, супроводжуваний своїми синами та лицарями, поїхав з турніру.
Коли він проїжджав повз своїх лучників, ті шанобливо ставали перед ним на коліно. Та король лише обпік їх зневажливим поглядом і, пришпоривши скакуна, перейшов на галоп.
Підвівши руку, королева поманила до себе розбійників. Ті підійшли і схилилися до її ніг.
— Ви мені чудово послужили, — мовила королева, — хоч я дуже шкодую, що це розгнівило короля. Проте боятись вам нічого: його величність завжди дотримує слова. А до тих призів, що ви їх зараз чесно завоювали, я додаю ще гроші, які я виграла в короля та мілорда єпіскопа Герфорда. Купіть на них для всієї ватаги найкращі мечі, які тільки можна знайти в Лондоні, і назовіть їх мечами королеви. А потім покляніться перед ними до кінця днів своїх захищати всіх бідних, знедолених і всіх жінок.
— Клянемось, — урочистим голосом відповіли Робін Гуд та його друзі.
Королева дозволила всій п'ятірці йоменів поцілувати їй руку, потім підвелася з трону і в супроводі фрейлін попрямувала до виходу з ложі. Тієї ж миті навколо Робіна та його друзів з'юрмилися всі королівські лучники. Кожному з них кортіло ближче познайомитися з тими, про кого вони так багато чули. А позад лучників гудів і штовхався величезний натовп глядачів, які теж намагались хоч одним оком поглянути зблизька на знаменитих розбійників.