Нарешті Робін не витримав і зробив блискавичний випад. Гуп! Його дрючок з такою силою опустився на голову супротивника, що в того з-під капелюха заюшила кров. Проте чинбар, здавалось, навіть не відчув цього і тут же — бах! — відповів Робінові ще дошкульнішим ударом. Бійка почалася Удари сипалися градом, хоч мало з них досягало мети, бо ще в повітрі вони зустрічали контрудари. Довкола немов розлягався гучний барабанний бій, а дубова кора сипалась густіше, ніж у самій чинбарні Артура.
Так вони тупцювались і тупцювались, вдавлюючи п'яти глибоко в грунт, щоб не ослизнутись, і землю під ними неначе зорала пара роботящих волів. Не менше години їх палиці мелькали в руках, мов ціпи над снопами, і що далі, то дужче обидва звитяжці дивувалися вправності один одного.
А Маленький Джон під захистом куща ледве стримувався, щоб не закричати з щирого захоплення.
Нарешті Робін спромігся почастувати свого супротивника таким ударом по голові, який напевне б звалив бугая. Проте капелюх Артура з потрійного шару сириці добре прислужився господареві: палиця ковзнула по ньому, і Артур відбувся лише хвилинним запамороченням. Щоправда, спершу він поточився назад, але все ж таки устояв на ногах. Робін затримав палицю, занесену для нового удару, та зробив це на своє нещастя, бо чинбар блискавично прийшов до тями й так торохнув його по ребрах, що він тільки блиснув п'ятами й покотився по траві.
— Зупинись! Зупинись! — зібравши рештки сил, закричав Робін. — Зупинись, і я дозволю тобі вільно розгулювати в лісі!
— Цим я завдячуватиму своєму дубцеві, а не тобі, — спокійно мовив Артур.
— Гаразд, гаразд, нехай буде й так. Але прошу, скажи, як тебе звати і хто ти такий. Я люблю знайомитися з хлопцями, які можуть завдавати таких нищівних ударів.
— Я чинбар, — відповів Артур Бленд, — і вже багато років працюю в Ноттінгемі. Якщо коли-небудь завітаєш до мене з шкурами, обіцяю вичинити тобі товар дурно, без ніякої плати.
— Не говори про це, — скривившись, мовив Робін. — Сьогодні ти добряче вичинив мою власну шкуру. Але в цьому лісі є й інші, і я 6 дуже хотів, щоб ти спробував зробити те ж саме з ними. Слово честі, ти не пошкодуєш, якщо кинеш своє ремесло і підеш зо мною. Це кажу тобі я, Робін Гуд!
— О, з великою радістю! — вигукнув Артур, гаряче стискаючи Робінові руку. — Тільки от біда — я зовсім забув, чого прийшов у Шервудський ліс! Мене послала сюди одна особа з шерифового дому, щоб зловити тебе!
— З цим же приходив сюди один мідник, а зараз він у нашій ватазі, — усміхнувшись, промовив Робін.
— Оце справді новий спосіб поповнювати ватагу! — вигукнув чинбар і голосно зареготав. — А не скажеш мені, Робіне Гуде, де зараз Маленький Джон? Я дуже хотів би його бачити. Адже він мені родич по матері.
— Я тут, Артуре! — почувся басистий голос, і Маленький Джон клубком викотився з-під куща на густу шовковисту траву. На очах у нього виступили сльози; од сміху він так знесилився, що тепер навіть не подужав звестися на рівні ноги.
Побачивши Маленького Джона, вражений чинбар підскочив до нього і, допомігши йому підвестись, міцно обняв за шию. Два велетні довго плескали один одного по спинах, радіючи несподіваній, але бажаній зустрічі.
— Ну, брате! — мовив Маленький Джон, переборовши нарешті приступи сміху. — Од самого народження я не бачив такого удару. Ти пожбурив його, наче кеглю!
— А ти радієш, що він мене так уперіщив по ребрах? — з серцем запитав Робін.
— Ні, що ти, отамане! — відповів Маленький Джон. — Але я оце вдруге спостерігаю тебе у бою з-під куща і не можу стримати свого захоплення. Слово честі, тобі нема чого червоніти, бо це ж сам Артур Бленд — чемпіон Ноттінгема! Супроти нього треба виставляти не менше двох-трьох чоловік.
— Так було, поки не зустрівся Ерік Лінкольн, — скромно мовив Артур, — але я знаю, як ти порахувався з ним на святковому ярмарку.
— Ані слова більше! — вигукнув Робін, скочивши на ноги. — Я знаю одне, що сьогодні зробив чудесну справу, залучивши до ватаги прекрасного бійця на палицях. А кілька синців та гуль — невелика платня за такий скарб. Дозволь ще раз потиснути тобі руку, Артуре! А тепер ходімо за тим оленем, якого я тобі перешкодив уполювати.
— Завжди готовий! — відповів Артур. — Гайда, брате Джоне. Віднині хай к бісу ідуть діжки з дубильним розчином та смердючими коров'ячими шкурами! Мені також хочеться дихнути свіжим повітрям, і я до самої смерті не розлучуся з вами!
Розділ шістнадцятий
ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ СЕРА РІЧАРДА ЛІ
Привітно мовив лицар,