За обідом розбійники не нудилися, і єпіскоп Герфорда піймав себе на тому, що й він не байдужий до жартів. І справді, хто може встояти проти ласої оленини на свіжому повітрі, проти жартів та доброго товариства? Вілл Стютлі не ловив гав, а тільки й знав, що доливав єпіскопу, і той надвечір добренько-таки набрався. Лише сутінки нагадали йому, де він і що з ним.
— Любий господарю, — звернувся збентежений єпіскоп до Робіна, який був зовсім тверезий, бо випив лише кухоль пива. — Я хотів би, щоб ви назвали рахунок. Обід був чудесний, але, зважаючи на пізню годину, візьміть з мене скільки належить та й відпустіть додому. От тільки я боюсь, що цей обід коштує значно більше, ніж є грошей у моєму гаманці.
Єпіскоп добре пам'ятав випадок з його другом шерифом.
— А й справді, ваша світлосте, — сказав Роб, чухаючи потилицю, — своєю присутністю ви завдали мені стільки приємності, що для мене важко оцінити ваш візит.
— Дайте-но сюди вашого гаманця, отче, — втрутився в розмову Маленький Джон, — я спробую якось встановити рахунок.
Єпіскоп здригнувся. Він саме сьогодні ранком забрав борг у сера Річарда Лі і віз гроші додому.
— Власних у мене всього кілька срібних, — спробував схитрувати святий отець, — а те золото, що в торбині під сідлом, то гроші церкви. Ви ж не станете грабувати церкву?
Та Маленький Джон уже порався біля сідла і, розстеливши плащ єпіскопа, висипав на нього чотири сотні золотих. Гроші були як дві краплини схожі на ті, що їх недавно Робін позичив серу Річарду Лі.
— О! — вигукнув Робін Гуд, ніби його тільки що осяяла думка. — Церква завжди охоче допомагає тим, хто потребує помочі. Дивлячись на ці гроші, я пригадав, що в мене є друг. Так от: ми не візьмемо з вас за обід нічого, але дозвольте нам скористатися вашими грошиками, щоб допомогти моєму дорогому приятелю.
— Ні, ні, — змінившись з лиця, забурмотів єпіскоп. — Це несправедливо. Хіба, врешті, не королівським оленем ви пригощали мене? До того ж я бідна людина.
— Не сумніваємось, що бідна! — в'їдливо зауважив Робін. — Ви єпіскоп Герфорда, і вся округа стогне від ваших утисків. Хто не знає вашої жорстокості до бідних та скривджених? А кому ж, як не вам, допомагати знедоленим, а не грабувати їх? Ви набагато гірші за розбійника з великої дороги. Тільки грабуєте ви нишком. Я нічого не кажу про себе та про те, як ви переслідуєте мене, не згадуватиму й про зловмисну ворожість до мого батька. Я забираю ці гроші іменем тих, кого ви скривдили та пограбували і використаю їх для добрих справ, на які у вас не піднімається рука. Закликаю бога в свідки правдивості моїх слів! От і все. Тільки наостанку, ваша світлосте, або заспівайте нам, або затанцюйте. Покажіть, що в тілі вашому більше бадьорості, ніж у голові. Слухай, Алане, втни на арфі щось веселеньке. Серце моє не витримує, коли наш гість сумний. Чим нас звеселить ваша світлість — піснею чи танком?
— Ні тим, ні іншим, — сердито огризнувся єпіскоп.
— Шкода. Доведеться вам допомогти, — сказав Маленький Джон, і разом з Артуром Блендом вони підхопили товстопузого єпіскопа, що одчайдушно опирався, під руки й почали витанцьовувати під забористі переливи струн Алана. Єпіскоп був набагато нижчий і тому мусив підскакувати вслід за ними. Уся компанія аж качалася з реготу, дивлячись па богослужителя з Герфорда в ролі стрибунця. Нарешті єпіскоп украй виснажився і, сп'янілий від вина, звалився, мов лантух, на землю. Маленький Джон підняв його, як колоду, і відніс до коня. Посадивши гостя верхи обличчям до хвоста, Джон міцно прив'язав його, відвів коня на шлях і пустив дорогою на Ноттінгем.
Розділ вісімнадцятий
ЯК ЄПІСКОП ВИЇЖДЖАВ ПОЛЮВАТИ РОЗБІЙНИКІВ
Примчав єпіскоп на коні
До вдовиної хати.
— Піймався, зрадник Робін Гуд!
Сюди його подати!
егка перемога над єпіскопом дещо приспала Робінову Гудову пильність. Робін вважав, що такий боягуз не скоро наважиться побувати в лісі, а тому після одноденного відпочинку ватажок лісовиків сміливо простував битим шляхом. Та ледве він пройшов з півмилі, як за крутим вигином дороги наскочив на самого єпіскопа. Його світлість, що з дня відвідин лісовиків ніяк не міг забути своєї образи, не сидів склавши руки, а мерщій зібрав чималий загін шерифових людей, обіцяючи подвоїти винагороду за Робіна Гуда.
Маючи за спиною таку силу, єпіскоп вагався недовго. Він миттю дав коневі остроги і з переможним вигуком кинувся на враженого несподіванкою Робіна. Ватажкові розбійників надто пізно було тікати тим шляхом, яким він прийшов, а тому він блискавкою метнувся вбік і зник поза кущами з такою раптовістю, що переслідувачам здалося, ніби його поглинула якась таємнича сила.