Удаючи, ніби він дотримується встановленого порядку, шериф закликав глядачів стати кружка і після довгих зволікань вручив переможцеві стрілу. Зволікання ці дали солдатам час оточити натовп. Робін, одержавши стрілу, якось незграбно вклонився і збирався вже піти геть, коли шериф схопив його за груди і звелів сторожі заарештувати зрадника.
Та тільки-но шериф торкнув Робіна, як йому на голову звалився страшний удар; він миттю випустив жертву й відлетів на кілька кроків геть, а коли трохи отямився, то побачив біля себе Маленького Джона.
— Ага, попався, негіднику Грінліфе! — вигукнув шериф і кинувся до Джона. Але тієї ж миті він наскочив на інший кулак.
— Це тобі від другого покірного слуги! — спокійно мовив знайомий голос, по якому шериф одразу впізнав Мача. Славний мірошниченко так заїхав у пику шерифу, що цей достойний муж клубком покотився по землі.
На цей час сутичка стала загальною, але солдати шерифа опинилися в гірших умовах: їм заважав натовп цікавих, яких вони ніяк не могли відрізнити від лісовиків. Тим часом решта розбійників атакувала військо шерифа з тилу, викликавши серед нього розгубленість. Деякий час на голови вояк градом сипались удари, потім чисті звуки Робінового ріжка сповістили про відступ. Двоє охоронців найближчої до них брами спробували було зачинити ворота, але враз були забиті на смерть. Третього солдата Давід з Донкастера кинув у рів. Ватага розбійників, тримаючи влучними пострілами переслідувачів на безпечній відстані, у повному порядку вийшла за межі міста. Однак боротьба в цей день не могла бути легкою, бо солдати ще не забули своєї нещодавної поразки біля хатини вдови і, знаючи, що вся округа дивиться на них, билися хоробро, насідаючи відступаючим на п'яти. Чимало серйозних ран завдали в той день один одному бійці. Чоловік п'ять із загону шерифа було вбито і добру дюжину поранено, а четверо Робінових хлопців спливали кров'ю від щойно одержаних ран. Ось, ледь чутно застогнавши, впав і Маленький Джон. Він бився поруч свого ватажка, і стріла вп'ялася йому в коліно. Робін з надлюдським зусиллям підхопив велетня на руки.
Згодом Маленький Джон зовсім ослаб, заплющив очі і, знесилено впавши на землю, ледь помітним рухом попросив Робіна залишити його.
— Отамане, — сказав він, — хіба я не служив тобі вірно від того дня, як ми зустрілися на кладці?
— Вірнішого слуги ще світ не бачив, — відповів Робін.
— Тоді, якщо ти хоч крихітку любив мене й цінував мою відданість, візьми свій славний меч і зітни мені голову, тільки не дай мене шерифові на поталу.
— Нізащо, навіть за всі скарби Англії, я б не виконав твого прохання!
— Боронь боже! — закричав Артур Бленд, поспішаючи на допомогу. Взявши пораненого родича на свою широку спину, він швидко доніс його до лісу.
Там їх уже не переслідували, і Робін звелів зробити з гілок ноші для Маленького Джопа та чотирьох інших товаришів. Поранених швидко донесли лісом до каплички монаха Тука, де всім їм подали допомогу. Рана в Маленького Джона виявилась найважчою, але товариші, втішаючи його, казали, що за два дні він буде на ногах; слова заспокоїли велетня, і на душі йому полегшало.
Того вечора ватазі судилося пережити ще одну тривогу. При перевірці виявилось, що кудись зникли Маріан та Вілл Стютлі. Робін Гуд сполошився. Маріан була разом з ними на ярмарку, і те, що вона не повернулась до табору, віщувало біду, — біду не з нею самою, а з Віллом Стютлі. Якщо шерифу пощастило спіймати цього хлопця, він неодмінно його повісить.
Решта розбійників також поділяла тривогу свого ватажка, хоч ніхто її й словом не виказав. Усі знали, що коли Вілла Стютлі справді захопили в полон, вони незабаром вирушать знову до міста і будь-якою ціною порятують товариша. Заради цього розбійники готові були на все.
Тим часом шериф, сидячи з дружиною та дочкою за вечерею, вихвалявся, як він порахується із злочинцем, бо Стютлі й справді попав до його рук.
— Цього мерзотника повісять, — бундючно мовив він. — Ніхто не посміє навіть пальцем поворухнути на його захист. Я вже натрапив на слід Робіна Гуда та його всієї банди. Заждіть, ми ще побачимо, хто справжній хазяїн графства! Шкода тільки, що ми дозволили їм завоювати золоту стрілу.
Та шериф не встиг висловити своїх думок до кінця. На тарілку йому крізь відчинене вікно впала стріла. Поважний урядовець смертельно зблід і з жахом вискочив з-за столу.