Їхню розмову порушив Вілл Стютлі.
— Боже милосердний, ми в пастці! — вигукнув він, показуючи на вершину гори, куди вони всі поспішали.
Там із-за похмурих мурів замку з галасом висипав цілий загін воїнів, озброєних списами та сокирами. Зраділий шериф нараз поновив переслідування.
— О леле! — вигукнула Маріап. — Ми загинули!
— Тримайся, серденько! — втішав дівчину Робін, міцніш пригортаючи її до себе. Але і в нього стислося серце, коли він озирнувся навколо, шукаючи виходу з цього скрутного становища.
— О! Що ж то бачать його очі? На чолі загону, який ішов їм назустріч, був Річард Лі. Він усміхався і збуджено махав рукою.
— Гуде! Гуде! — вигукував Річард Лі. — Тримайся! Ми йдемо на підмогу!
Чи може бути більш хвилююче видовище, а чи звуки, солодші за ці? З криками радості кинулись лісовики назустріч своїм визволителям, і незабаром уся ватага знайшла захисток за мурами замку. Міст заскреготав і звівся, брязкаючи ланцюгами. Гуп! — і важчезна брама зачинилася перед самим носом шерифа. Обличчя служаки перекосилося з люті, а очі налилися кров'ю.
Розділ двадцять перший
ЯК СЕР РІЧАРД ЛІ ПОВЕРНУВ СВІЙ БОРГ
— Ти зрадник — загорлав шериф. –
Розбійників ховаєш!
Він ворог лицарів усіх
Закон ти незважаєш!
ідчиніть! — ревнув шериф до вартового. — Ім'ям короля наказую, відчиніти.
— А хто ти такий, щоб покрикувати на моїх підлеглих? — почувся владний голос, на вежі з'явився Річард Лі.
— Ти знаєш мене добре, зраднику — лютував шериф. — Передай у мої руки ворогів короля, яких ти взяв під захист.
— Добродію, — спокійно відповів йому лицар. — Я певен, що зробив сьогодні добре діло, і зробив я його на своїй власній землі, на яку ви зараз незаконно вдерлися. За свої дії я відповідатиму тільки перед королем. Хай захистить його господь!
— Красно говориш, нахабо! — загорлав шериф, остаточно втрачаючи владу над собою. — Я теж служу королю, і якщо ці злочинці не будуть видані мені негайно, я штурмом заволодію замком і спопелю його.
— Ви краще покажіть мені свої повноваження, — сказав сер Річард коротко.
— Вистачить і мого слова! Слова шерифа Ноттінгема.
— Якщо ви справжній шериф, — відповів лицар, — то кому ж, як не вам, знати, що в межах моїх володінь ви не маєте ніякої влади без спеціального на те наказу короля. До того ж вам слід навчитися кращих манер.
З цими словами сер Річард клацнув пальцями і зник за муром.
Шериф почекав трохи, сподіваючись, що розмова поновиться, але невдовзі відступив, сердито клянучи усіх на світі.
— Наказ короля, кажеш! За ним затримки не буде. Адже я чув, що король Річард уже повернувся з походу.
Тим часом сер Річард Лі вже сердечно вітався з Робіном Гудом.
— Яка щаслива зустріч, славний Робіне! — вигукнув лицар, обнімаючи гостя. — Хіба ж ні?! Бог поласкавішав до мене і послав мені трохи грошенят. Отож я саме сьогодні збирався повернути тобі борг.
— От ви й повернули, — весело перебив його Робін.
— Ні, ні, це дурниці, якась там невеличка послуга! — заперечив лицар. — Я мав на увазі гроші.
— Та їх теж уже повернули, — сказав Робін. — Його світлість єпіскоп Герфорда сам віддав їх мені.
— Повністю? — поцікавився лицар.
— До копієчки, — відповів Робін Гуд, підморгуючи…
Сер Річард посміхнувся, але сказати нічого не сказав.
Домашній лікар сера Річарда Лі перев'язав поранену руку Робінові, і той до обіду пішов відпочити. Перев'язали рани і всім іншим пораненим лісовикам. На щастя, жоден з них не мав серйозних ушкоджень, а тому невдовзі кухоль доброго пива вже веселив їхні хоробрі серця.
За обідом сер Річард Лі познайомив Робіна та Маріан з своєю дружиною та сином. Господиня, виявилося, знала Маріан ще змалечку і оточила її материнською ласкою.
Молодий сквайр, з усього було видно, пішов у батька і обіцяв згодом стати хоробрим лицарем.
Обід перетворився у справжній бенкет. Двісті славних воїнів, що розмістилися за двома довжелезними столами, їли, пили досхочу і, головне, співали пісень. Ще ніколи не було за столом у замку Лі такого веселого товариства.
Спочивши в оточенні друзів, лісовики на ранок знову вирушили в путь. Марно сер Річард просив їх залишитись ще трохи. Марно він силував Робіна взяти чотириста фунтів золота — гість був невблаганний.
— Прибережи ці гроші, вони твої, — сказав Робін. — Єпіскоп повернув нам те, що заробив неправдою.
Сер Річард тепло подякував і запросив Робіна та всіх його друзів, перш ніж вони поїдуть, оглянути його домашній арсенал. Зваживши на прохання господаря, лісовики погодились. В залі, де лежала зброя, вони побачили, що окремо відкладено сто сорок добірних луків і сто сорок оздоблених сріблом стріл. Дружина сера Річарда Лі по черзі вручила кожному гостю лук та стрілу.
— Хоч наш подарунок і бідний, любий Робіне, — сказав сер Річард, — зате до нього ми додаємо безмежну подяку.
Шериф не забарився здійснити свою погрозу, і, коли рана його трохи загоїлась, він подався до Лондона. Цього разу шериф уже не став шукати принца Джона, а домігся аудієнції у самого Річарда Левине Серце.
Його величність нещодавно повернувся з хрестового походу і саме знайомився з станом справ у королівстві, тому він охоче прийняв шерифа. Шериф завів мову про Робіна Гуда, про те, як уже багато місяців лісовики дурять короля і нищать королівських оленів, як Робін Гуд зібрав навколо себе найкращих лучників країни, і, нарешті, як зрадливий лицар сер Річард Лі прихистив банду, яку солдати шерифа майже піймали, і як цей самий Річард Лі відмовився видати розбійників на суд.
Король вислухав шерифа уважно, а потім сказав:
— Здається, я вже чув про Робіна Гуда та його ватагу і бачив їхню вправність у стрільбі з лука. Часом не ці розбійники колись брали участь у королівському турнірі на Фінсбурзьких полях?
— Так, саме вони, ваша величносте, на це був королівський дозвіл.
Тут шериф запнувся, і король швидко запитав:
— А як вони приходили на останній турнір у Ноттінгемі? Таємно?
— Авжеж, ваша величносте.
— Їм було заборонено приходити?
— Ні, ваша величносте. Тобто…
— Що «тобто»? Говори!
— В інтересах громадськості, — знову почав шериф запинаючись, — ми справді-таки дозволили приходити всім, але через те, що ці люди становлять загрозу…
— О пресвята діво! — вигукнув король, і брови його зійшлись на переніссі. — Такої підступності не знали навіть сарацини, а ми ж вважаємо себе християнами.
Шериф мовчав, ніби в рот води набрав, і тремтів із страху й сорому. А король вів далі:
— Однак, любий шерифе, обіцяю, що сам усе з'ясую. Цих ошуканців слід навчити, що в Англії є король і він примусить шанувати закони.
За два тижні, виконуючи свою обіцянку, король вирушив з невеличким загоном до замку Лі. Коли серу Річарду доповіли про наближення кавалькади, то він одразу впізнав, що попереду їде його величність король. Спішно відчинивши браму, сер Річард Лі метнувся назустріч високому гостю, припав на коліно і поцілував стремено свого володаря.
Сер Річард брав участь у хрестовому поході, і багато пригод довелося йому пережити разом з королем. Отож зараз його величність звелів лицарю підвестися, а натомість спішився сам і тепло привітав товариша по зброї. Потім усі пішли в замок, де на честь високого гостя лунали звуки тріумфальних сурм.
Повечерявши та відпочивши, король суворим і владним голосом звернувся до лицаря:
— Я чув, що твій замок став гніздом і притулком для розбійників?
Сер Річард Лі здогадався, чиїх це рук діло, і виклав чисто все, що знав, — як ці ж самі розбійники вирятували його з біди, як вони допомагали іншим і як на подяку за поміч він обійшовся з ними по-лицарськи. Король прихильно поставився до його оповідання і докладніше розпитав про Робіна Гуда. З слів лицаря король довідався, що його батько вчинив колись несправедливість до батьків цього вигнанця; почув він і про ворогів Робіна та про його теперішнє життя.
— Ні, як собі хочете, — вигукнув король, схоплюючись на ноги, — а я мушу на власні очі побачити цих людей! Ти, сер Річарде, залишайся вдома разом з моїм почтом і будь напоготові. В разі потреби я покличу тебе. Мені хотілося б пошукати пригод у лісі і зустрітися з цим уславленим розбійником віч-на-віч.
Так сер Річард Лі з лихвою повернув свій борг Робінові Гуду.