— Хай буде так! — мовив Робін. — Хоч мені й не хотілося б втручатися в суперечки церкви та держави.
— І я згоден! — підтримав його лицар. — Мірятися так мірятися. Адже це не важко буде зробити. Іди сюди, отче, та вдар мене так, як твоїй душі заманеться. Бий перший!
— Хоч у тебе, лицарю, й шолом на голові, — сказав чернець Тук, — та біс з ним! Все одно заореш носом.
Ще раз майнув у повітрі засмаглий кулачище Тука і, гупнувши, наче приваривсь до вуха лицаря. Проте, на подив присутніх, той не тільки не впав, а навіть не поточився, він лише злегка нахилився корпусом назад, щоб зменшити силу удару.
З грудей у присутніх вихопився вигук схвалення — адже мало хто з них не відчув на власній шкурі, чого вартий кулак Тука.
— Тепер моя черга, — стримано сказав лицар, знімаючи з рук рукавиці і відкидаючи їх геть.
Удар! І чернець Тук дав сторчака.
Присутні засміялися. Не сміявся лише Робін Гуд.
«От і маєш. З вогню та в полум'я, — подумав він, — було б набагато краще мати справу з кулаком ченця Тука».
Справді, становище Робіна Гуда було досить-таки незавидне. У незнайомця не м'язи, а справжня криця. Та тут сама доля врятувала ватажка. Пролунав звук сурми, і на галявині з'явився цілий загін лицарів.
— До зброї! — вигукнув Робін, хапаючи свого меча та лука.
— Це Річард Лі, — вигукнув хтось, коли загін наблизився.
Так, це був він. Давши коневі остроги, сер Річард влетів до табору, спішився і став навколішки перед Чорним лицарем. Лісовики скам'яніли з несподіванки та подиву.
— Бачу, ваша величносте, що ви могли б обійтися й без нашої допомоги, — сказав покірливо Річард Лі.
— Та це ж король! — вигукнув Вілл Пурпуровий.
— Король! — повторив Робін Гуд після хвилинного заціпеніння.
Розділ двадцять третій
ЯК МАРІАН ТА РОБІН ГУД ПОВІНЧАЛИСЯ
А потім Роб за Маріан
Останній тост підніс,
І дружно гримнуло Ура
А стрепенувся ліс.
росимо ласки, ваша величносте! — вигукнув Робін Гуд. — Ми ваші вірні слуги.
Король суворим поглядом обвів розбійників що, похиливши голови, стояли перед ним на колінах.
— Правду каже ваш отаман? — запитав він. Правду, ваша королівська величносте! — як грім ревнуло сто сорок дужих голосів.
Робін вів далі:
— Розбійниками ми стали не з власної волі. Призвели нас до цього утиски та несправедливість лордів. Але ми завжди були вірними слугами короля. Чинили опір лише тим, хто прикидається, ніби служить короні. Правда, ми забирали в абатів нечесно здобуте ними золото, вбивали оленів у королівському лісі. Але водночас ми ставали на захист бідних, допомагали вдовам та сиротам. Даруй нам свою прихильність і заступництво, тоді ми всі назавжди облишимо ліс і підемо за тобою.
Погляд Річарда потеплів. Він мимоволі подумав, що з цієї ватаги дужих, загартованих сміливців може бути справжня королівська варта.
— Складайте присягу! — мовив король владним голосом. — Покляніться, що всі ви, разом з своїм ватажком Робіном Гудом, віднині вірою й правдою служитимете королю!
— Клянемося! — вигукнули розбійники.
— Підведися, славний Робіне Гуде! — мовив король Річард. — Я дарую тобі свою ласку, а незабаром буде ще й нагода випробувати твою вірність. Таких лучників, як ви, треба цінувати. Було б справжнім злочином засуджувати вас. хлопці, до страти. Не скоро в Англії знов народяться такі умільці. Проте я не можу дозволити вам тинятися в моїх лісах і нищити оленів, не можу також допуститись того, щоб ви порядкували в графстві. Віднині я призначаю вас королівськими лучниками і беру в особисту варту. Мені невдовзі доведеться звести деякі рахунки з норманськими баронами, і ваша допомога буде конче необхідна. Потім частина з вас повернеться до лісу й стане королівськими лісниками. Можливо, вони виявлять стільки ж запалу та завзяття, охороняючи лісові багатства, скільки виявили їх, коли нищили оленів. Хто серед вас Маленький Джон? Ану виходь наперед!
— Йду, ваша величносте, — одгукнувся велетень, знімаючи капелюха.
— Славний вояче Маленький Джоне, — сказав король, оглянувши його з голови до п'ят. — Чи зможуть твої кволі м'язи витримати таке навантаження, як управління графством? Якщо так, то віднині ти призначаєшся шерифом Нотінгема. Сподіваюся, що з тебе вийде кращий шериф, ніж той, кого ти заступиш.
Здивуванню Маленького Джона не було меж, і він радо випалив: