— Гай-гай! — вигукнув незнайомець, знизуючи плечима. — Перепрошую, але я не можу показувати свого гаманця першому-ліпшому зустрічному грубіянові. До того ж мені самому потрібен кожен мідяк, що в ньому лежить. Добром тебе прошу — відступися з дороги!
— Е ні, не діждешся! Коли ти негайно не віддаси гаманець, я говоритиму з тобою інакше!
— Любий друже, — лагідно мовив незнайомець, — хіба я не вислухав терпляче все, що ти мав сказати? Отже, я зробив усе, що обіцяв. Сумління моє спокійне. А тепер мені треба йти далі. Тор-льо-льо-роль-льо-льо! — заспівав він, рушаючи з місця.
— Стій, кажу тобі, стій! — закричав у запалі Робін, який знав, що Маленький Джон спостерігає за ними з-за кущів і, мабуть, вмирає від сміху. — Зупинись, тобі кажу, бо я швидко підчикрижу твої пишні кучері! — і він погрозливо замахнувся дрючком.
— Ох-хо-хо! — з сумом мовив незнайомець і похитав головою. — Лишенько моє! Доведеться-таки полоскотати мечем цього нахабу. А я ж так бажав бути наймиролюбнішою людиною!
І, глибоко зітхнувши, він оголив свій блискучий клинок.
— Облиш зброю, — сказав Робін, — таку гарну крицю не слід ламати об дубовий дрючок, а це станеться від першого ж мого удару. Вибери собі в отому молоднячку такого дубця, як у мене, і тоді ми поміряємося силою.
Незнайомець трохи поміркував — поспішати, судячи з усього, він не звик — і зміряв Робіна поглядом від ніг до голови. Потім одв'язав піхви, поклав їх разом з мечем на землю, а сам повагом подався до молодого дубового гайка. Там юнак уподобав міцне присадкувате деревце і, вхопившись за нього обома руками, щосили шарпонув на себе. Деревце висмикнулось із землі разом з корінням, неначе стеблина ячменю, і незнайомець пішов з ним назад, обриваючи на ходу гіллячки, з таким виглядом, ніби виривати дерева з корінням було для нього звичайнісінькою справою.
Маленький Джон бачив усе це зі своєї схованки і ледве стримався, щоб не засвистіти від подиву.
— Царице небесна, — буркнув він собі під ніс, — не хотів би я зараз бути на місці нашого ватажка!
Робіна також здивувала неабияка сила незнайомця, проте він нічим не показав цього і не відступив ні на крок. Коли ж його супротивник став до бою, Робін тільки виставив свій дубовий дрючок і приготувався до захисту.
Того дня на березі лісового струмка сталося несподіване. Ні незнайомець, ні Робін, ані Маленький Джон не гадали, що саме так обернеться бійка. Попри всю свою дивовижну силу і рідкісну витримку, незнайомець наразився на супротивника, який завдавав ударів з майстерністю справжнього лісовика. Робін, у свою чергу, швидко переконався, що незнайомця майже неможливо вразити: його неначе захищав суцільний дубовий паркан. А Маленький Джон, бачачи все це, тільки качався під кущами від беззвучного сміху.
Шалено розмахуючи дрючками, супротивники то наступали, то відступали, збиваючи з дерев зелене гілля та кору і намагаючись завдати один одному найдошкульнішого удару. Над ними стовпом здіймалась курява, і вони задихалися від пилу.
Робін Гуд тричі поцілив дрючком вирядженого в пурпурове юнака, і кожен удар був таким, що легко повалив би на землю трохи слабшого супротивника. А юнак спромігся двічі вдарити Робіна, але другим ударом мало не вибив з нього дух. Спершу Робіну перепало по руках: хоч дрючок лише краєчком черкнув по його пальцях, проте мало не потрощив суглобів, так що він не міг підвести свою зброю. Поки ж Робін підстрибував від болю та, задихаючись у пилюці, сипав прокльонами, дрючок юнака ще раз розсік хмару куряви і влучив йому по ребрах, якраз під пахвою. Ватажок розбійників перевернувся в повітрі і важко впав у куряву на дорозі. Проте, пересилюючи біль, він, наче гумовий, одразу ж скочив на ноги із наміром продовжувати бій, аж тут у справу втрутився Маленький Джон.
— Стій! — вигукнув він, вмить вискочивши з-за кущів і схопившись за зброю незнайомця. — Стій, кажу тобі!
— Що ти! — спокійно відповів юнак. — Адже я не збирався його бити, поки він лежав. Та якщо вас там цілий виводок біля струмка, клич сюди всіх своїх, можу і їм дати прочухана.
— Клянусь оленями всього Шервудського лісу, цього не буде! — вигукнув Робін. — Ти гарний хлопець і справжній джентльмен. Я більше з тобою не битимусь, бо мені таки добре болять руки й ломить тіло. Відтепер ніхто в усьому лісі тебе навіть пальцем не зачепить.