Та ось чернець зняв свій шолом, щоб освіжити голову, і перед очима Робіна постала кумедна картина. Голова служителя церкви була кругла, мов яблуко, і така ж гладенька. Торочка чорного скуйовдженого волосся вузенькою стрічкою облямовувала череп, голий і блискучий, наче яйце. Тугі червоні щоки також були лискучі й гладенькі, а маленькі сірі очі кумедно бігали, оглядаючи світ довкола.
Тож не дивно, що Робіна душив нестримний сміх. Та й кожен, мабуть, розсміявся б, почувши спершу запальну розмову двох чоловіків, а потім зненацька побачивши лише одного, дуже смішного ченця. Проте, попри свою комічність, цей чернець виглядав досить сильним і здатним постояти за себе перед ким завгодно. Шия у нього була товста, як у беркширського бугая, з-під ряси випиналися могутні груди, а вузлуваті руки були схожі на дві могутні дубові гілки. Коли він сідав, ряса у нього задерлася, і з-під неї блиснули щит та меч, нічим не гірші від тих, які мав сам ватажок розбійників. Але Робіна злякала не ця грізна зброя. Його серце похололо, коли він побачив, як на його очах збираються поглинути чудовий пиріг, бо чернець не гаяв марно часу і, хрестячись однією рукою, зубами вже вп'явся в пиріг до самої начинки.
Робін схопився за лук і швидко наклав на тятиву стрілу.
— Гей, ченчику! — голосно загукав він. — Мерщій перенеси мене через річку, бо інакше я не відповідаю за твоє життя!
Від несподіванки чернець кинувся і схопився за меч. Але, побачивши спрямовану на нього стрілу, відповів:
— Поклади свого лука, хлопче, і я перенесу тебе через цей струмочок. Такий наш обов'язок у житті — допомагати один одному, а твоя гостра стріла переконує мене, що ти — людина, що заслуговує на певну увагу.
Мовивши це, напівчернець-напівлицар звівся на ноги, хоча в очах його бігали хитрі вогники; поклавши на траву свій пиріг, довгу рясу, меч та щит, він неквапливою статечною ходою перебрів струмок.
Коли Робін заліз йому на спину, чернець мовчки побрів назад і не промовив жодного лихого чи доброго слова, поки не опинився знову на березі.
Там Робін легко скочив на землю і сказав:
— Вельми вам вдячний, отче!
— Он як, ти вдячний! — відгукнувся чернець, вихоплюючи з піхов свого меча. — Тоді, клянусь честю, ти зараз же покажеш, яка твоя дяка. До речі, мої богоугодні справи набагато важливіші за твою мирську суєту, і вони мене кличуть на той бік струмка. Я бачу, ти благочестива людина, яка ніколи не відмовиться прислужитися церкві. Так от, я й мушу тебе попросити, щоб ти зробив для мене те саме, що я тільки-но зробив для тебе. Коротше кажучи, синку, ти повинен перенести мене на той бік.
Усе це було сказано досить ввічливим тоном, але чернець так блискавично оголив меча, що Робін не мав часу ні зняти лук з-за спини, куди він його закинув, щоб не намочити у воді, ні одв'язати піхов з мечем.
— Ну що ви, добрий отче! — заперечив він, намагаючись виграти якусь хвилину. — Адже я замочу ноги!
— Хіба твої ноги кращі за мої? — відповів той. — А я ж, бачиш, уже промок до рубця і боюсь, що тепер мене звалить ревматизм.
— Я слабкіший здоров'ям від вас, — хитрував далі Робін, — і той величезний шолом, меч та щит потягнуть мене на дно посеред струмка, не кажучи вже про те, що при цьому постраждає і ваша преподобна особа.
— Гаразд, я дещо скину, — спокійно погодився чернець. — Обіцяй, що перенесеш мене через потік, і я залишу тут усю свою зброю.
— Згода! — вигукнув Робін, і чернець одразу став скидати з себе військовий обладунок. Робін, як і обіцяв, підставив йому широку спину і, коли той умостився на ній, побрів через потік.
Дно струмка було вистелене круглим слизьким камінням, глибина його сягала вище пояса, а швидка течія заважала пересуванню.
До того ж Робіна гнув тягар значно більший, ніж той, який перед цим ніс чернець, бо ревний служитель церкви виявився неймовірно важким. А тут ще Робін не знав у цьому місці броду, і через те пересувався, наче п'яний, то провалюючись у глибокі ями, то спотикаючись об каміння. Одне слово, він ішов так, що кожної миті або «їздець» міг звалитися в річку, або ж вони обидва могли опинитися під водою. Та товстобокий чернець на це не зважав. Штовхаючи свого «коня» п'ятами між ребра, він хвацько розправив плечі, ніби їхав на великий турнір, а бідолашний Робін, стікаючи потом, жадібно хапав повітря, мов справжній загнаний кінь. Та зрештою він якось видряпався на берег і звільнився від своєї важкої ноші.