«Молодик на ім'я Роберт, племінник сквайра Геймвелла з Геймвелл-холла, убив головного лісничого його величності короля і тому оголошується поза законом. Сто фунтів стерлінгів винагороди тому, хто знайде вищезазначеного Роберта живим або мертвим».
Знов урочисто залунали сурми, урядовець зі своїм почтом пішов геть, і весь натовп налаштувався на розваги. Поспішаючи на ярмарок, люди часто зупинялися купками на вулицях, аби ще раз перечитати оголошення шерифа, розклеєні майже на всіх будинках, і обмінятися думками з приводу смерті головного лісничого. Проте з появою лучників, бійців на палицях та мандрівних менестрелів[7] з'явилося багато нових тем для розмов, і про винагороду за голову вбивці лісничого всі якось забули. Тільки лісники та люди шерифа пильно стежили за міськими брамами, а сам шериф заохочував їх до пошуків Роба, обіцяючи від себе особисто збільшити винагороду. Його ненависть до батька тепер перейшла на сина.
Великі змагання почалися після полудня. Двадцять лучників вийшли на поле, призначене для турнірів, і приготувалися до боротьби за приз. Серед них упадав в око жалюгідний на вигляд жебрак, одягнений у строкате лахміття, з засмаглими до чорноти й подряпаними обличчям та руками. Копицю рудуватого волосся прикривав у нього каптур на кшталт того, який носять ченці. Жебрак повільно прошкандибав за стрільцями і зайняв місце з-поміж них. Натовп зустрів його появу глузливими вигуками. Але, оскільки за умовами змагання в них міг взяти участь кожен охочий, ніхто не вимагав, щоб жебрака прогнали.
Пліч-о-пліч з Робом — бо, поза всяким сумнівом, це був саме він, — стояв мускулястий смагляволиций хлопчина з зеленою пов'язкою на лівому оці. З нього теж глузували, та він не звертав на це жодної уваги і мовчки випробовував свій лук вправними руками.
Трибуни для глядачів, які, наче величезна підкова, оточували стрільбище, були до краю заповнені людьми. Тут зібралися все нетитуловане дворянство і жителі навколишніх сіл та містечок. Усі нетерпляче чекали, коли розпочнуться змагання.
У центральній ложі сиділи пихатий шериф, його обвішана коштовностями дружина і дочка, яка вважала тільки себе гідною одержати з рук переможця золоту стрілу і стати королевою дня. Сусідню ложу займав огрядний єпископ Герфорда, а в ложі з другого боку сиділа вродлива дівчина, чиє темне волосся, карі очі й витончені риси обличчя примусили Роба радісно схвилюватись. То була Маріан! Вона приїхала погостювати з Лондона від двору королеви і прийшла подивитися на видовище разом зі своїм батьком, графом Хантінгдоном.
Якщо раніше Роб поставив собі за мету будь-що завоювати. золоту стрілу, то тепер, коли він побачив миле обличчя Маріан, це рішення стало незрівнянно міцнішим. Юнак відчував, як мимоволі напружуються м'язи його рук в очікуванні початку боротьби за приз. Але в той же час серце Роба шалено стукотіло; і тіло його проймав дрож.
Проспівали сурми, і натовп завмер. Герольди ще раз оголосили умови змагань. У них могли взяти участь усі охочі. Першу мішень буде поставлено за тридцять елів[8]. Ті, що влучать у яблучко, стрілятимуть у другу мішень, пересунуту на десять елів далі. Третю мішень поставлять ще далі, і так буде, аж поки не визначиться остаточний переможець. Він здобуде золоту стрілу й посаду королівського лісника, а також матиме право обрати королеву дня.
Знову заграли сурми, і лучники приготувалися до стрільби. Роб востаннє глянув на тятиву свого лука. Натовп усе ще сміявся і гомонів, показуючи пальцями на його недоладну постать, закутану в строкате ганчір'я, із чернечим каптуром на голові. Та ось вистрілив перший лучник, і всі затамували подих.
Мішень стояла не дуже далеко, і двадцять стрільців із двадцяти влучили в самісіньке яблучко.
Роб стріляв шостим. Чоловік із зеленою пов'язкою на оці, побачивши його постріл, схвально забурмотів. Сам же він пустив свою стрілу явно недбало, але також влучив у центр, де був кружечок, не більший за бичаче око.
Натовп шаленим ревом і вигуками «ура» вітав переможців першого туру змагань. Знов заспівали сурми, і другу мішень було поставлено вже за сорок елів.
Перші троє лучників і цього разу влучили у внутрішнє коло. Це були улюбленці публіки, і їх нагородили гучними оплесками, сподіваючись, що саме вони вийдуть переможцями. Глядачі перешіптувались між собою, кажучи, що кожен із цих лучників має. свого покровителя — одного з присутніх тут трьох високоповажних осіб.